У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Люгер (значення).
Лю́гер (англ.lugger) — тип дво-, іноді трищоглового вітрильного судна. Назва lugger походить від lugsail (один з типів вітрила); припускається також запозичення від нід.logger, утвореного loggen («ловити бреднем»)[1]. Тип косого вітрила, який використовують на люгерах, отримав назву люгерного.
Особливою рисою люгерів була швидкохідність. У зв'язку з цим їх часто використовували для перевезення контрабандних вантажів через Ла-Манш[2] .
Батьківщиною люгерів вважають Бретань. У XVIII столітті двощоглові люгери мали назву «шасс-маре́» (фр.chasse-marée — «мисливці за припливами») і їх використовували переважно французькі моряки. Ці судна мали круглу корму, не мали палуби і їх довжина не перевершувала 15 метрів. На обох щоглах «шасс-маре» було лише по одному люгерному вітрилу (різновиду рейкового). На місті з'єднання кіля з форштевнем знаходилась фок-щогла, а грот-щогла, розташована посередині корпусу судна, була сильно нахилена назад. «Шасс-маре» не мали бушприта[3].
Трищоглові люгери мали дещо іншу конструкцію. Третя щогла ставилася на кормі, за яку видавався гік. Бушприт був розташований майже горизонтально. Трищогловий люгер мав палубу, транцеву корму і ніс кілька вітрил. У вітрильному оснащенні військових люгерів поряд з люгерними вітрилами і марселями були також брамселі, які ставили на «летюче» подовження стовпового топа щогли, а також 1-3 стакселі.
Використання судна
У французькому військовому флоті люгери почали використовувати 1760 року.
У складі Російського імператорського флоту судна цього типу перебували у першій половині XIX століття і їх використовували здебільшого для посильної служби. Велику частину люгерів, що входили до складу флоту, або перебудували, або переобладнали з інших типів суден в Росії, а один з люгерів придбали в Англії[4][5][6].
Примітки
↑lugger. www.etymonline.com. Online etymological dictionary. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 25 квітня 2020. (англ.)
↑Марквардт К. Х. Рангоут, такелаж и паруса судов XVIII века. — Ленинград: Судостроение, 1991. — С. 112. — ISBN 5-7355-0131-3.
↑Марквардт К. Х. Рангоут, такелаж и паруса судов XVIII века. — Ленинград: Судостроение, 1991. — С. 111.
Марквардт К. Х. Рангоут, такелаж и паруса судов XVIII века. — Ленинград: Судостроение, 1991. — 288 с. — 81 000 экз. — ISBN 5-7355-0131-3.
Морской Энциклопедический Словарь. — Л.: Судостроение, 1991. — 288 с. — ISBN 5-7355-0280-8.
Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 2002. — Т. 2. — 480 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 5000 экз. — ISBN 5-203-01789-1.
Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3.