З («зе») — літера кирилиці. Присутня в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера, що походить від грецької.
Історія
У ранній кирилиці мала накреслення . Походить від літери Ζ («дзета») візантійського уніціалу. Пізніші варіанти — . Варіант з горизонтальною рискою у ранній кирилиці вживався для позначення африката [dz'], надалі він був замінений на («зіло»).
Числове значення у кириличній цифірі — «7», у глаголичній — «9».
У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) З вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася і друкована форма літери.
У сучасній українській мові літера з позначає шумний дзвінкий щілинний передньоязиковий свистячий [z], який може бути твердим (казка, мороз) і м'яким (зілля, мазь). Перед глухим вимовляється глухо в прийменниках з та без і в префіксах з-, роз- та без- (росклад, с тобою), але в кінці слова не оглушується (віз, перелаз).
В українській мові існує слово, що складається тільки з одної цієї літери — прийменник «з» (фонетичні варіанти — «зі», «зо», «із»). З етимологічного і семантичного погляду в цьому прийменнику можна виділити три різних прийменники, які мають різне походження: від пра-і.є.*son, *kon і *eg'hs (див. «Історія українських прийменників»).
Літера «З» використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «десятий» (до поновлення в абетці літери ґ мала значення «дев'ятий»): пункт «з» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 9-з тощо
В інших абетках
Російська мова
У російській мові передає приголосний [z] у позиції перед голосними і в складі сполучень приголосних (зеленый, знать). Наприкінці слів оглушається і читається як [s] (мороз, полоз, тормоз).
.png){kind=small}
.png){kind=small}
