|
Географія Гаїті
Гаїті — північноамериканська країна, що займає західну частину однойменного острова (26 % його площі) в групі Великих Антильських островів Карибського регіону НазваОфіційна назва — Республіка Гаїті, Гаїті (фр. Republique d'Haïti, Haïti; (гаїт. креол. Repiblik d Ayiti, Ayiti)[2]. Назва країни походить від назви однойменного острова Гаїті, назва якого з індіанських мов араваків і таїно перекладається як Висока гора, Гірська країна; або Кіскея — Мать Земля, Матір суходолу[3]. Христофор Колумб 1492 року, коли відкрив острів, дав йому назву Еспаньйола, що означає Маленька Іспанія, бо його гористе північне узбережжя нагадувало йому Кастилію[3]. 1697 року західна частина острова стала французьким володінням і отримала назву Сан-Домінго, тобто колонія Свята Воскресіння, а після проголошення 1804 року незалежності держава стала називатися за назвою острова — Гаїті[3]. Історія дослідження територіїГеографічне положенняГаїті — північноамериканська острівна країна, що межує лише з однією державою, на сході з Домініканською Республікою (спільний кордон — 376 км). Загальна довжина державного кордону — 376 км[1]. Острів Гаїті належить до групи Великих Антильських островів. Гаїті на півдні омивається водами Карибського моря, на півночі — водами Атлантичного океану[4]. На заході протокою Мона відділена від острова Навасса (спірна з США територія) і Ямайки; Навітряною протокою (80 км) — від Куби[4]. Загальна довжина морського узбережжя 1771 км, друге за довжиною серед карибських острівних країн після Куби[1].
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — до можливих глибин експлуатації природних ресурсів[6][1]. Крайні пунктиЧасЧас у Гаїті: UTC-5 (-7 годин різниці часу з Києвом)[7]. Літній час 2016 року не вводився. ГеологіяПриблизно 80 % території Гаїті складено осадовими, головним чином вапняковими, породами, інша частина — метаморфічними і вулканічними. Корисні копалиниНадра Гаїті багаті на ряд корисних копалин: боксити, мідь, кальцит, золото, мармур, лігніт (бурого вугілля)[8]. Сейсмічність14 серпня 2021 року, о 8:30 ранку, на Гаїті стався землетрус силою 7,2 бала. Епіцентр землетрусу перебував приблизно в 12 кілометрах на північний схід від Сен-Луї-дю-Сюду в південно-західній частині країни на глибині близько 10 кілометрів. Стихія зруйнувала понад 13 тисяч будинків. Загинуло майже 2200 чоловік, а число постраждалих перевалило за 12,2 тисячі[9]. 6 червня 2023 року, перед світанком, на півдні Гаїті стався землетрус магнітудою 4,9 балів. Згідно повідомлення Геологічної служби США, епіцентр землетрусу знаходився поблизу південного прибережного міста Джеремі на глибині 10 кілометрів. Загинуло щонайменше троє людей, поранення отримали ще декілька осіб[10]. ВулканізмРельєфСередні висоти — 470 м; найнижча точка — рівень вод Карибського моря (0 м); найвища точка — гора Ла-Селль (2680 м) на південному сході. З північного заходу на південний схід і з заходу на схід країну перетинають гірські хребти: Північний на півночі, Мато в центральній частині, Сель і Від на півдні. Середня висота гір 900—1050 м. Центральна і південна частини країни розділені западиною Кюль-де-Сак, до якої приурочене солоне озеро Соматр. Крім того, виділяються Північна рівнина, Центральне плато і западина найбільшої судноплавної річки острова — Артибоніта[11].
УзбережжяОстровиНайбільші острови країни:
КліматТериторія Гаїті лежить у тропічному кліматичному поясі[12]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси[13]. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується[13]. Переважають східні пасатні вітри, достатнє зволоження (на підвітряних схилах відчувається значний дефіцит вологи)[13]. У теплий сезон з морів та океанів часто надходять тропічні циклони[13]. Країна має форму підкови, витягнутої в східному напрямку, і внутрішні області захищені горами від охолоджуючого впливу вітрів, що дмуть з океану. У Порт-о-Пренсі відзначаються максимальні для Вест-Індії середні річні температури +27 °C, при тому, що середня температура липня становить +29 °C. Сезонні коливання температур дуже незначні, а добові 11-17 °C. У гірських районах клімат більш прохолодний. Кількість опадів варіює залежно від локальних умов і експозиції місцевості по відношенню до пасатних вітрів. У деяких районах щорічно випадає до 2500 мм опадів, тоді як в довколишніх долинах всього 500 мм. Через високу випаровуваність і пористість ґрунтів значна частина Гаїті отримує менше 1250 мм опадів на рік і належить до семіаридних територій. Негативний вплив на клімат Гаїті здійснювали багаторічні вирубки лісу (особливо інтенсивні після 1960 року). У результаті стало випадати менше опадів і зафіксовано підвищення температури повітря[11]. За рік на Гаїті спостерігається два дощових сезони: з квітня по червень і з вересня по листопад.
Гаїті є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[14]. Внутрішні водиЗагальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 14,03 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 970 км² зрошуваних земель[1].
РічкиРічки країни належать басейну Атлантичного океану. Більшість річок країни — гірські, невеликі. Головна річка — Артибоніт, що бере початок у західній частині Домініканської Республіки, протікає переважно по території республіки Гаїті і впадає в затоку Гонаїв. Артибоніт є найдовшою річкою всього острова Гаїті. У долині річки Артибоніт знаходиться основний район обробітку зернових культур в респубіці. ОзераУ країні два великих озера: прісноводне Плігр і солоне Соматр[15].
Ґрунтові водиҐрунтиҐрунти країни: коричнево-червоні і гірські коричнево-червоні фералітизовані (спостерігається підвищений вміст заліза). РослинністьРослинність країни надзвичайно багата. У західних і внутрішніх районах колись росли густі листопадні ліси і чагарники, на найбільш високих гірських хребтах — хвойні твердолисті ліси[16]. Здебільшого остаточно винищені. Зустрічаються кілька видів пальм, найбільш поширені — королівська і кокосова; священне дерево мапу і антильский дуб, що сягали 30 м у висоту. Цінні породи, червоне дерево, кампешеве і палісандрове, майже не збереглися. Більше 5 тис. різновидів рослин, включно з більш ніж 600 папоротей і 300 орхідей, декілька видів кактусів[16]. Переважає стійка до посухи та засолення ксерофітна рослинність. Рівнини і підвітряні схили зайняті кактусами, які часто утворюють ліси, чагарниковими молочаями, заростями пальми-сабаль[16]. Деякі ділянки узбережжя покриті мангровими болотами, а внутрішні долини — саванами з поодинокими соснами[16]. У більш вологих місцевостях, переважно на півдні, ростуть дерева, типові для дощового тропічного лісу (акажу, дальбергія, зантоксилум, гваякум), а в горах — сосни[16]. Зустрічаються здичавілі авокадо, апельсин і манго[16].
Земельні ресурси Гаїті (оцінка 2011 року):
Тваринний світУ зоогеографічному відношенні територія країни належить до Антильської підобласті Неотропічної області[13]. Тваринний світ Гаїті зазнав значного впливу з боку людини, і багато видів тварин були знищені. В невеликих кількостях зустрічаються каймани і невеликі ящірки, фламінго та інші представники тропічної фауни. Найбільші ссавці — агуті й мангусти. У прибережних водах багато морських черепах, тропічних риб, креветок. Також на острові поширені качки, чотири види диких голубів[17].
Охорона природиГаїті є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:
Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів[1]. Стихійні лиха та екологічні проблемиНа території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: острів лежить на шляху проходження карибських ураганів з червня по жовтень; нечасті повіді і землетруси; періодичні посухи[1].
Серед екологічних проблем варто відзначити:
Фізико-географічне районуванняУ фізико-географічному відношенні територію Гаїті можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: . Див. такожПримітки
ЛітератураУкраїнською
Англійською
Російською
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Гаїті
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
