Австралія — повністю займає однойменний материк з низкою прилеглих островів, найбільший з яких — Тасманія, що повністю лежить у південній півкулі[1]. Австралію часто називають островом-континентом через її невеликий розмір та ізольованість[2], або й найбільшим островом на планеті[3]. Загальна площа країни 7 741 220 км² (6-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 7 682 300 км², а на поверхню внутрішніх вод — 58 920 км²[4]. Площа країни трохи менша ніж площа США без Аляски. Географія країни надзвичайно різноманітна, починаючи від снігових гір Австралійських Альп і Тасманії до великих пустель, тропічних і помірних лісів .
Назва
Офіційна назва — Австралійський Союз, Австралія (англ.Commonwealth of Australia, Australia, AS). Невідома Південна земля (лат.Terra Australis Incognita), так територія була названа ранніми європейськими дослідниками, які вірили, що австралійський материк був частиною великого Південного материка, що займав увесь простір «низу» земної кулі й таким чином врівноважував її[1][5]. Перші голландські дослідники континенту використовували термін Нова Голландія (нід.Nieuw Holland), який запровадив мореплавець Абель Тасман1644 року[6]. В результаті другого плавання Джеймса Кука в 1772—1775 роках Південний материк в середніх широтах не було виявлено, тому звична на картах назва Терра Австраліс звільнилась[1][5]. Мандрівник і гідрограф Метью Фліндерс (1774–1814), який першим досліджував і докладно картографував австралійський берег, використав термін Австралія у своїй праці «Подорож до Терра Австраліс»[5]. Цей термін вже за 10 років витіснив голландську назву[5]. Оз — розмовний екзонім, імовірне скорочення від Австралія (Australia → Aussie). Народна етимологія пов'язує назву з твором Френка Баума «Чарівник з країни Оз» (1904). Уперше Оксфордський словник англійської мови зафіксував назву Осс (Oss) 1908 року[7]. Але немає точної відповіді, чи Баум надихнув на появу такої назви, чи навпаки він запозичив її[8][9].
Історія дослідження території
26 лютого 1606 року члени експедиції голландської Ост-індійської компанії під керівництвом капітана Віллема Янсзона висалидись поблизу сучасного півострова Кейп-Йорк і стали першими європейцями, що досягли Австралії.
Географічне положення
Сусіди АвстраліїПорівняння розмірів території Австралії та США
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[12]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[12]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76)[13][4].
Територія Австралійського Союзу розташована між 9° і 55° паралелями південної широти та 72° і 167° меридіанами східної довготи. Країна простягається з півночі на південь на 3200 км, із заходу на схід — на 4100 км[14].
Час в Австралії: UTC+10 (+8 годин різниці часу з Києвом)[15]. Літній час вводиться першої неділі жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в першу неділю квітня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад. Континентальна Австралія лежить у трьох годинних поясах: UTC+8, UTC+9,5, UTC+10. Час на островах Херд і Макдональд — UTC+5; на Кокосових (Кілінг) островах UTC+6,5; на острові Різдва — UTC+7; на островах Ашмор і Картьє -UTC+8; на островах Коралового моря — UTC+10; на острові Лорд-Хау — UTC+10,5; на острові Макуорі — UTC+10; на острові Норфолк — UTC+11.
Древність кристалічної платформи обумовлює відносний сейсмічний спокій на сухопутній території країни[4]. Проте навколо Австралії, в океані, мають місце дуже сильні землетруси. Так, 3 березня 2024 року, о 18:16:58 (за київським часом), Головним центром спеціального контролю ДКАУ зареєстровано землетрус магнітудою 6,4 балів (за шкалою Ріхтера), який стався в районі острова Маккуорі. Гіпоцентр землетрусу залягав на глибині 10 км. За класифікацією землетрусів він відносився — до руйнівних[17].
На території Австралії відсутні діючі вулкани, проте у південній частині Індійського океану в основі острова Герд лежить активний базальтовийстратовулкан — Біг-Бен (найвища вершина — Моусон-Пік), є вершиною підводного хребта Кергелен. Скелясті острівці Макдональд поруч також вулканічного походження[4].
Австралія повністю займає найменший, плоский та сухий материк (40 % в тропіках, ⅓ — пустеля, ⅔ — напівпустелі). Країна не має сухопутних кордонів. Австралія — найбільш рівнинний континент[18] і найнижчий серед материків (майже на половині його поверхні середня висота не перевищує 300 м) з найстарішими родючими ґрунтами[19][20]. Середні висоти — 330 м над рівнем моря; найнижча точка — уріз води озера Ейр (-15 м); найвища точка — гора Косцюшко (2229 м)[21][14]. Найвища вершина на території, що належить Австралії — Моусон (2745 м), що на острів Херд[22].
Ландшафти Австралії різноманітні. Вони відрізняються добре збереженими рисами давніх геологічних епох. Давні архейські поверхні місцями перекриті потужними латеритними корами, місцями виходять на поверхню у вигляді сильно денудованих масивів або окремими останцями[23]. Завдяки тропічному положенню більша частина території країни зайнята пустелями, напівпустелями та сухими рідколіссями[21].
Супутниковий знімок Австралії
Гіпсометрична карта Австралії
Великий Вододільний хребет
Гора Косцюшко
Хребет Фліндерс
Західна частина — Західно-Австралійське плоскогір'я найдревніша частина континенту; середні висоти 400—500 м, найвища вершина — гора Брус (1236 м)[10]. Воно оточене хребтами і столовими горами Кімберлі, Макдоннелл, Масгрейв, Гамерслі[14]. На висотах 400—600 м знаходяться кам'янисто-щебенисті та піщані рівнини оточені невисокими гірськими грядами та ізольованими платоподібними масивами. На сході плоскогір'я переходить у гірські хребти Макдонелл (гора Зіл, 1510 м) та Масгрейв (гора Вудрофф, 1440 м)[10]. Гора Аугустус у Західній Австралії вважається найбільшим монолітом у світі[24].
Центральна низовина з рядом озерних западин пересохлих солоних озер з висотами до 100 м знаходиться в районі масивного осадового чохла, що перекриває древній кристалічний масив. Найнижча точка континенту -12 м знаходиться на березі солоного озера Ейр[23]. Серце країни — ряд великих пустель: Велика Піщана, Гібсона, Велика пустеля Вікторія, Сімпсона з відомою Налларборською рівниною на південному узбережжі[25][26][27][28]. У центральній частині континенту довгі високі піщані гряди тягнуться в напрямку панівних вітрів, переважно південно-східних пасатів. У пустелі Сімпсона їхня довжина сягає 250 км, а висота 60 м (висота Патріаршого собору на Лівому березі у Києві). Між грядами річища пересохлих річок, або озерні западини — сліди минулих гумідних епох[23]. З півдня низовина оточена горами Фліндерс і Лофті[14].
Східну частину Австралії займає Великий Вододільний хребет, розташований вздовж узбережжя, — низькі пагорби з вершинами переважно до 1600 м над рівнем моря[29]. Він крутими схилами обривається до тихоокеанського узбережжя, та похилими сходами — «даунсами» знижується на заході. Найвищі масиви його концентруються на південному сході — Австралійські Альпи з найвищою вершиною країни, горою Косцюшко (2230 м). Постійні снігові та льодовикові масиви у горах відсутні, але присутні давні льодовикові форми рельєфу[23]. В океані вздовж північно-східного узбережжя Австралії на 2 тис. км простягнувся Великий Бар'єрний риф, найбільший кораловий риф у світі[30].
Завдяки нетривалій історії освоєння материка європейцями, трохи більше 200 років, та непридатним для сільського господарства факторам, більшість ландшафтів зберегли свій первісний вигляд. Найбільше видозмінені та освоєні людиною ландшафти концентруються на південному сході та південному заході, уздовж східного узбережжя. Приблизно 10 % території країни зайнято селитебними землями (будівлі та споруди у населених пунктах, транспортні магістралі)[23].
Узбережжя
Довжина берегової лінії Австралії становить 34,2 тис. км (без узбереж островів)[11]. Берегова лінія розчленована мало, найбільші півострови — Кейп-Йорк і Арнемленд[14].
У Австралії найбільшу площу займає зона пустель з річною кількістю опадів до 200—250 мм, але через інтенсивне випаровування (200—300 мм у рік) з високим індексом сухості (3 і більше). Переважають ландшафти піщаних пустель з епізодичним поверхневим стоком; значні запаси підземних вод підтримують існування злаків. Плато і плоскогір'я зайняті кам'янистими пустелями з рідкими ксерофітними чагарниками, із широким розвитком реліктових латеритних кір. Сучасні кори — сольові, головним чином кременисті та гіпсово-сульфатні, займають найбільшу площу в пустелях Центрального басейну, де широко розвинуті глинисті і глинисто-солончакові галофітні пустелі.
Територія Австралії лежить у чотирьох кліматичних поясах, з півночі на південь: субекваторіальному (півострови Арнемленд і Кейп-Йорк), тропічному (центральна частина), субтропічному (південне узбережжя) й помірному (південь острова Тасманія)[21].
Сонячна радіація (англ.)
Кліматична карта Австралії (за Кеппеном)
На півночі влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період ненабагато прохолодніший за літній. У літньо-осінній період з морів та океанів надходять тропічні циклони, вдалині від моря довготривалий посушливий сезон[31]. Тут ростуть тропічні ліси, частина зайнята пасовищами.
У центральному пустельному поясі весь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри. Зволоження вглибині континенту й на західному узбережжі недостатнє; на східному, завдяки орографічному впливу Великого Вододільного хребта, зволоження достатнє[31]. Загалом 18 % материкової частини Австралії складається з суцільних пустель. Ауткейн, як називають великі практично незаселені посушливі внутрішні райони Австралії, охоплює 70 % континенту. Часті посухи, що тривають кілька сезонів, які, як вважається, були викликані коливаннями Ель-Ніньйо. Іноді пиловий шторм накриває регіон або навіть кілька штатів, буває повідомлення про випадкове велике торнадо. У спільному дослідженні австралійських та американських науковців 2005 року було висловлено припущення, що опустелювання ландшафтів континенту було пов'язане з появою людей, які прибули сюди приблизно 50 000 років тому[32]. Регулярне випалювання рослинного покриву запустило самопідживлювані процеси континенталізації клімату в тропічній зоні[32].
На півдні влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною[31]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів; на південному сході опадів достатньо, сезонний розподіл рівномірний, у горах можливе випадіння снігу[31].
Над південною Тасманією превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами. Відносно прохолодне літо з більш ясною погодою. Зволоження рівномірне за сезонами, місцями надмірне[31].
Тимчасові потоки більшої частини країни належать до безстічних басейнів внутрішніх пустель, більша частина річок — басейну Індійського, річки східного узбережжя, що течуть східними схилами Великого Вододільного хребта — Тихого океану.
Загальний обсяг річного стоку — 350 км³ (менше, ніж на інших материках). Шар стоку на більшій частині Австралії — близько 50 мм на рік, лише на навітряних схилах Великого Вододільного хребта 400 мм і більше. 7 % площі Австралії належать басейнові Тихого океану, 33 % площі — басейнові Індійського океану. 60 % території материка займають області внутрішнього стоку з рідкими тимчасовими водотоками («криками»). Найбільші і найдовші крики належать до басейну озера Ейр (Куперс-Крик, Дайамантина та ін.). Стік у криках спостерігається тільки після епізодичних літніх злив. На карстовій рівнині Налларбор поверхневий стік відсутній. Більшість рік зовнішнього стоку короткі, з невиробленим подовжнім профілем і нерівномірним режимом стоку, судноплавство є лише у низов'ях, мають переважно дощове живлення.
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: руйнівні циклони вздовж узбережжя; суворі посухи; лісові пожежі; вулканічна діяльність на островах Херд і Макдональд[4].
розширення сільськогосподарських угідь, що знищує біотопи рідкісних видів тварин і рослин;
значне туристичне навантаження на найбільший у світі кораловий риф — Великий Бар'єрний;
обмежені ресурси природних джерел питної води на більшій частині континенту.
Фізико-географічне районування
У фізико-географічному відношенні територію Австралії можна розділити на райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом.
↑ абState of the Environment 2006 : [англ.] : [арх. 23 червня 2013 року]. — Department of the Environment and Water Resources. — Дата звернення: 19 травня 2007 року.
↑Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 22 December. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
↑(рос.)Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
↑ абMiller, Gifford; Mangan, Jennifer; Pollard, David; Thompson, Starley; Felzer, Benjamin; Magee, John. Sensitivity of the Australian Monsoon to insolation and vegetation: Implications for human impact on continental moisture balance // Geology. — 2005. — No. 33 (1). — P. 65–68. — DOI:10.1130/G21033.1.
(англ.)Ernst Loffler, Anneliese Loffler, A. J. Rose, Denis Warner. Australia: Portrait of a continent. — Richmond, Victoria : Hutchinson Group (Australia), 1983. — С. 37–39. — ISBN 0-09-130460-1.
(рос.)Андреева В. М. и др. Австралия (Австралийский Союз) // Страны и народы. Австралия и Океания. Антарктида / Редкол. П. И. Пучков (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1981. — 301 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
(рос.)Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
(рос.)Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
.svg){kind=small}
.png)
