Географія Гвінеї-Бісау

Географія Гвінеї-Бісау
Географічне положення Гвінеї-Бісау
Географічне положення
Континент	Африка
Регіон	Західна Африка
Координати	12°00′ пн. ш. 15°00′ зх. д. / 12.000° пн. ш. 15.000° зх. д. / 12.000; -15.000
Територія
Площа	36,1 тис. км² (138-ме)
• суходіл	77,6 %
• води	22,4 %
Морське узбережжя	350 км
Державний кордон	762 км
Рельєф
Тип	низовинний
Найвища точка	безіменна висота (300 м)
Найнижча точка	Атлантичний океан (0 м)
Клімат
Тип	субекваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка	Жеба з Корубалом ( км)
Найбільше озеро	[[_]] ( км²)
Інше
Природні ресурси	риба, деревина, фосфати, боксити, граніт, будівельні матеріали, вуглеводні
Стихійні лиха	суховії, пожежі
Екологічні проблеми	знеліснення, перевилов риби

Гвінея-Бісау — невелика західноафриканська країна, що знаходиться на західному узбережжі континенту . Загальна площа країни 36 125 км² (138-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 28 120 км², а на поверхню внутрішніх вод — 8 005 км²^[1]. Площа країни трохи більша за площу Одеської області України.

Офіційна назва — Республіка Гвінея-Бісау, Гвінея-Бісау (порт. Republica da Guine-Bissau, Guine-Bissau^[2]). Назва країни походить від злиття топоніму Гвінея і назви столиці — Бісау, щоб відрізнити нову незалежну країну, колишню Португальську Гвінею, від сусідньої Гвінеї. Топонім Гануа, Гінья (Ganua, Ginya) зустрічається на картах XIV століття^[3]. У сучасному вигляді топонім Гвінея (порт. Guinea) уведений у XV столітті португальськими мореплавцями на означення усіх африканських земель на південь від Сахари, від них він потрапив до інших європейських мов^[3]. З мови сусу топонім перекладається як жінки, за іншою версією, походить від бербер. Akal n-Iguinawen, що означає «Земля німих», тобто варварів, що не розуміють берберської^[3].

Гвінея-Бісау — невелика західноафриканська країна, що межує з двома іншими країнами: на півночі — із Сенегалом (спільний кордон — 341 км), на сході — з Гвінеєю (421 км). Загальна довжина державного кордону — 762 км^[1]. Гвінея-Бісау на заході омивається водами Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 350 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[4]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя^[5][1].

Час у Гвінеї-Бісау: UTC0 (-2 години різниці часу з Києвом)^[6].

Надра Гвінеї-Бісау багаті на ряд корисних копалин: фосфати, боксити, каолін, граніт, вапняк, нафту^[7].

Середні висоти — 70 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — невідома висота на сході країни на плато Фута-Джаллон (300 м)^[1].

Територія Гвінеї-Бісау лежить у субекваторіальному кліматичному поясі^[8]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні^[9]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній^[9]. У літньо-осінній період з океану можуть надходити тропічні циклони^[9].

Гвінея-Бісау є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 31 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 250 км² зрошуваних земель^[1].

Річки країни належать басейну Атлантичного океану.

Земельні ресурси Гвінеї-Бісау (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 44,8 %,
  • орні землі — 8,2 %,
  • багаторічні насадження — 6,9 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 29,7 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 55,2 %;
• інше — 0 %^[1].

Зоогеографічно територія країни належить до Західноафриканської підобласті Ефіопської області^[9].

Гвінея-Бісау є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[11].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: сухі пилові вітри харматани дмуть з Сахари в сухий сезон, спричиняючи зниження вологості повітря і значне зниження видимості; пожежі в савані^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• знеліснення;
• ерозію ґрунтів;
• перевипасання;
• перевилов риби.

У фізико-географічному відношенні територія Гвінеї-Бісау належить підобласті приатлантичних рівнин Сенегамбії західносуданської області природної країни Судану. Умовно її можна розділити на два райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

• Північний схід. .
• Південний захід. .

• Західна Африка
• Верхня Гвінея

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Африка // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Гвинея-Бисау // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 1. А-К. — 671 с.
• (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
• (рос.) Гвинея-Бисау // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Гвінеї-Бісау

• Вікісховище : Атлас Гвінеї-Бісау.
• Карти Гвінеї-Бісау : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Guinea-Bissau : [англ.] : [арх. 18 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 15 January. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Гвінею-Бісау : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.