Перша згадка про село подається у документі, датованому 22 січня1398 року, за яким Ян з Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський, свідчить, про те, що Войцех з Сулимова обміняв село Дідилів на два села Пашка з Яричова — Дново і Дрогошів[8]. Перші документальні згадки походять із 1442 року.
Дідилів на мапі XVIII століття. Великий став з островом, які не збереглися до наших днів
У 1508 році на острові посеред ставу було збудовано дерев'яний замок, який належав шляхтичам Стадницьким (останній власник — Станіслав Стадницький, якому польські історіографи через несприйняття його діяльності дали прізвисько «Диявол з Ланьцута»). Замок простояв до 1620 року, коли його спалили турки. Став спущений у XIX столітті, нині на його місці звичайні луки та поля[6].
З 1564 року (можливо) Дідилів був у володінні барського старости Мартина Гербурта з Фульштина.
Дідилів належав Миколаю Влодковичу[10], Анджей Гербурт, самбірський войський (1515)[11]. До 1620 року Жолкевським гербу Любич, потім Івану Даниловичу, королю Яну III Собєському, князям Радзивілам. У XIX столітті Дідилів спочатку належав родині Білобжеських. Після одруження Александера Шелиського на доньці власника маєтку, Александер успадкував цей маєток і вже у другій половині XIX століття Шелиський продав маєток Бойомиру Стаженському[6]. У 1882—1883 роках власницею маєтку була графиня Софія Стажинська, потім у 1886—1891 роках — Марія де Зихельбург Гарапіга, у 1891—1939 роках — Юліян і Володислав Черкавські[12][13].
У 1610–1617 роках в селі перебувала молдовська принцеса Маргарита зі своїми дітьми, серед них був Петро Могила — майбутній Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, шукаючи прихистку у своєї польської родини Станіслава Жолкевського[14].
За радянських часів на території сільської ради створений колгосп «Прогрес» з центральною садибою у селі Дідилів. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні зернових, технічних (переважно цукровий буряк та овочевихкультур, а також м'ясо-молочному тваринництві. У селі працювали восьмирічна школа та відділення середньої заочної школи, бібліотека, клуб. Усі спортивні заходи проводилися на сільському стадіоні[16].
У 1880 році у селі діяла однокласна штатна школа з одним вчителем, яка належала до шкільної ради округу у Сокалі[6]. У 1901—1927 роках у Дідилові діяла двокласна школа з руською (українською) мовою викладання[19], у 1928 році школа стала трикласною[13], у 1930 році — чотирикласною[20]. У школі у різний час навчалося від 240 до 285 дітей[19]. Також працювала однокласна школа з польською мовою викладання, яку відвідувало 25 дітей[19].
Нині тут працює заклад загальної середньої освіти I—III ступенів та дошкільної освіти с. Дідилів Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області, розрахований на 640 учнів[24].
Транспорт
Через Дідилів курсує багато автобусів приміського сполучення, які сполучають обласний центр — місто Львів з селами і містами Львівського та Золочівського районів Львівської області. Серед них:
У шематизмах за 1903—1914 та 1932 роки подається інформація про вже існуючу дерев'яну церкву Воскресіння Господнього, що збудована у 1724 році[17], лише у шематизмах1924 та 1927 років чомусь побудову давньої церкви датують 1743 роком[19]. До 1906 року парафія належала до Буського деканату[36], а від 1909 року — Милятинського деканату архідієцезії (архієпархії) Львівської[19]. Давня церква згоріла під час першої світової війни (за іншими даними у 1932 році). Натомість на її місці за кошти місцевого землевласника Володислава Черкавського у 1932—1933 роках збудована сучасна дерев'яна церква-каплиця[37].
Прямокутна у плані, накрита двосхилим дахом, гребінь якого завершує світловий восьмерик, накритий маленькою банею з ліхтарем і маківкою. До церкви із заходу прибудована закрита веранда-присінок, а зі сходу — гранчастий вівтар з двома симетричними ризницями[38]. Над присінком зберігся дерев'яний балкон-проповідниця. Вочевидь, колись вона була діюча, адже на стіні ще можна побачити невеликий дзвін, який використовували для привернення уваги під час проповідей[37]. Біля огорожі церковного подвір'я, можна побачити відкриту капличку з фігурою Пресвятої Богородиці[38].
В радянський час до 1990 року була під юрисдикцією Російської православної церкви. Від 1990 року церква у почерговому користуванні громад УГКЦ та ПЦУ[37]. Останній раз церква ремонтована всередині ще у 1982 році, а ззовні — у 1995 році[38].
Гуньовський Олексій Данилович — український греко-католицький священник, композитор, громадський діяч, просвітник, політв'язень, очільник Чортківської повітової національної ради ЗУНР.
Швагуляк Василь Іванович (1930—2014) — український господарник, директор Красноїльського ДОКу, Сторожинецького лісокомбінату, Кам'янка-Бузького лісопаркетного комбінату; створив музей.
↑Żelewski R. Herburt Mikołaj z Dziedziłowa, h. własnego (ok 1544—1602) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961. — T. IX/3. — Zeszyt 42. — S. 449. (пол.)
↑Ludmilla Charipova Latin Books and the Eastern Orthodox Clerical Elite in Kiev, 1632—1780 (Studies in Early Modern European History). — 1-st edition. — Manchester University Press, 2006. — 272 p. — ISBN 978-0719072963. (англ.)
Лаба В. Історія села Дідилів від найдавніших часів до 1939 року. — 2004. — 85 с.
Ludmilla Charipova Latin Books and the Eastern Orthodox Clerical Elite in Kiev, 1632—1780 (Studies in Early Modern European History). — 1-st edition. — Manchester University Press, 2006. — 272 p. — ISBN 978-0719072963. (англ.)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
