Перша письмова згадка про село датується 1441 або 1442 роком. Зокрема, у 1441 році король Владислав III Варненчик своїми привілеями записав шляхтичу-придворному Миколаю Параві послідовно 80 та 120 угорських золотих, які забезпечувалися на маєтку у Болотні — селі Львівського повіту[9]. Згадується село також від 4 грудня 1464 року в книгах галицького суду[10].
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 6 ланів (близько 150 га) оброблюваної землі[11]. У 1547 році Войцех Стажеховський отримав від короля правом «доживоття» село (також Бачів, Подусільна[12], всі — Львівської землі), які викупив у 1549 році[13].
У 1552 році село належало Львівському архієпископу[14].
1649 року село було спустошене татарами. Власником «земських дібр» (великої земельної власності) у селі у 1880-х роках був магістратЛьвова, який отримав це право як дарунок від останнього з роду литовських магнатів Госевських.
У 1953—1955 роках в с. Болотня (урочище Оселище) експедицією Львівського історичного музею під керівництвом Свєшнікова І. К. було виявлено могильник липицької культури (I ст. н. е.), що містив 6 поховань. У процесі дослідження поховань отримано значну кількість глиняного посуду, фібул, ножів, пряжок, браслетів, намистин, а також голки, шила, бритви, шпори, два мечі, пряслиця, бруски тощо[15]. Археологічною розвідкою на околиці села виявлено давньоруське поселення XI—XIII століття.
Радянські репресії та діяльність УПА (1944—1953)
28 лютого 1945 року неподалік села відбувся бій підрозділу УПА під командуванням підрайонного провідника ОУН Миколи Бакая з відділом НКВС. У бою загинули 10 повстанців та трьох поранено[16].
13 вересня 1945 року підрозділ НКВС наскочив на хутір Під Телячим біля Болотні. На хуторі у той час перебувало троє повстанців. Побачивши стрибків, двоє втекли, а один сховався у хаті. До хати увійшли капітан з двома бійцями. Повстанець вбиває капітана, а солдати втікають, повстанець, тим часом, без перешкод покинув хутір[17].
У 1946 році в селі діяла боївка районного проводу УПА сотенного «Меча» чисельністю 9 повстанців[18]. 12 лютого 1946 року в селі загинув станичний інформатор Горобець Михайло Семенович (псевда — «Соловій», «Віра»)[19].
Пам'ятки, визначні місця
Пам'ятка архітектури «Давньоруське селище X—XIII століть»[20].
Церква Святого Миколая, збудована у 1912 році[21] в стильовому вирішенні: хрещатий план з восьмибічними раменами, прототипом яких були конхи, по периметру якого влаштоване піддашшя; банька невеликих розмірів врізається в плоске завершення даху головної нави; півциркульний фриз по периметру. На жаль, ім'я будівничого церкви невідоме. Належала тоді до Нараївського деканату[22]. Нині храм Перенесення мощей Святого Миколая перебуває під юрисдикцією Перемишлянського деканату, Стрийської єпархії, Львівської митрополії УГКЦ[23]. Церква внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2874-м[20]. Адміністратор парафії Перенесення мощей Святого Миколая с. Болотня — о. Василь Калагурка[24].
Михайло Шніцер (псевдо «Чумак»; 1918, с. Болотня — 12 лютого 1946, там само) — учасник боївки «Богун», «Меч», чотовий сотні «Тигри». Загинув в с. Болотня.
↑Wiśniewski J. Parawa Mikołaj z Lubina h. Ogończyk // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/2, zeszyt 105. — S. 198. (пол.)
↑Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta i Wolfa, 1902. — S. 154. (пол.)
.jpg)
