У давнину Любінь Малий і Великий Любінь були одним спільним поселенням під назвою Любин. Як свідчать археологічні знахідки, на цій території починаючи з неоліту (4—3 тисячоліття до н. е..) жили люди[2][3]. Перші згадки про нього припадають на період існування Стародавньої Русі — початок XIII століття. Цей населений пункт виник як укріплення для захисту від набігів татаро-монгольських орд, від навали польських та угорських феодалів на древні руські землі. Тут жили вільні поселенці, які виконували військову службу. У ньому побудували замок, навколо якого насипали вали і вирили глибокі рови. Поселення зазнавало спустошень і руйнувань під час різних міжусобних воєн і ворожих нападів. Після загарбання Галицької землі феодальною Польщею в XIV столітті Любин, як королівщина, став власністю родини магната Парава, який був галицьким і рогатинським старостою[4]. Він спровадив до Любина нових поселенців, що сприяло розширенню поселення, а в середині XV століття призвело до поділу його на дві частини, які дістали назву Великий Любін і Малий Любін.[5].
Церква Пресвятої Трійці (1705)
Споруджена у 1705 р. сільською громадою під патронатом дідича Івана Краковського та його дружини Розалії. Над вхідними дверима до церкви напис латиною (переклад українською Василя Слободяна):
Для великого Бога Доброго Найвищого Пресвятої Трійці. На вічну шану цю скинію [храм] Господню звели від фундаментів шляхетний пан Іоан Кроковський і Розалія спадкоємні дідичі Любеня. В літо Господнє 1705 на восьмий день місяця липня.
Первинна архітектура храму докорінно змінена внаслідок реконструкції здійсненої ймовірно на зламі XVIII—XIX століть. Церква декілька разів горіла, а під час Першої світової війни її використовували як стайню для коней. У 1921 р. була перебудована. Дерев'яну церкву Любеня Малого комуністи не зруйнували, лише частково розбили кивот, іконостас та ікони, а саме приміщення зробили складом для сміття. У 1989 році церкву було наново відкрито.
У 2005 р. сповнилася трьохсота річниця з часів її заснування[6]. Біля входу до церкви встановили пам'ятну таблицю:
У цьому храмі 31.03.1861 р. був охрещений о. Григорій Ковч, капеланУГА, батько блаженного священномученика о. Омеляна Ковча. Ктитор громада с. р.Любінь Малий, автори В. р.Гурмак, М. р.Гурмак
Наприкінці 2000-х р.рр. замінили покриття дахів церкви на металопрофіль. На початку 2010-х рр. стіни церкви повністю оббили горбилем. Церква в користуванні громади УГКЦ.
Розташована на південній околиці Малого Любеня, під лісом, на рівній ділянці. Дводільна, безверха будівля. Складається з прямокутного в плані об'єму нави і бабинця під спільним двосхилим дахом і вужчого прямокутного вівтаря, вкритого трисхилим дахом. До вівтаря з півночі прибудована ризниця, гребінь двосхилого даху якої вінчає непропорційних розмірів дзвінничка (під її накриттям висить маленький дзвін).
Церкву оточує вузьке піддашшя на приставних кронштейнах. Стіни церкви були шальовані вертикально дошками — тепер оббиті горбилем. Над входом до церкви влаштований двосхилий дашок. Гребінь двосхилого даху церкви вінчає зміщений в сторону вівтаря прозорий ліхтар з маківкою. На захід від церкви знаходиться дерев'яна двоярусна дзвіниця[7].
27 травня 2018 р. в селі урочисто відкрили пам'ятник працівникові головного осередку пропаганди ОУН, повітовому провідникові Городоччини, окружному провідникові ОУН Дрогобиччини, заступникові провідника Карпатського краю та провідникові ОУН Львівського краю — Зиновію Тершаківцю та його побратимам, що загинули у боєзіткненні з підрозділом НКВС 4 листопада 1948 р. поблизу Великого Любеня[8].
Відомі люди
Народилися
Дмитро Ковч (1831 — † 1891) — був заможною людиною, мав багато землі, велику пасіку (понад 100 вуликів), працював лісником, був паламарем при церкві Пресвятої Трійці, організував відбудову церкви після страшної пожежі в 1885 р., пожертвував на неї чимало власних коштів. В подяку за ці заслуги перед Божою святинею і сільською громадою, за пропозицією пароха о. М. Гелітовича і дідича барона К. Бруніцкого його поховали, після смерті, на церковному подвір'ї[9].
Іван Ковч (1867 — † 1943) — 55 років був паламарем при церкві. Коли у 1912 році організувалась в селі школа на один клас і не було відповідного приміщення, відпустив половину своєї хати для учнівських занять. За заслуги перед храмом і громадою села його поховали на церковному подвір'ї, біля батька[9].
↑Тронько П. Т.(ред.) Історія міст і сіл УРСР. Том 14. Львівська область. — Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1968 — С. 227
↑ абвгдВасиль Мацелюх. Історія села Любінь Малий. — Львів: Тріада Плюс, 2016 — С 71 — 77, 409. — ISBN 978-966-486-192-9
↑Анна-Марія Ковч-Баран. За Божі правди і людські права. — Саскатун: Містер Зип Інстант Прінтінґ, 1994. — С 21
↑о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії. — Вінніпег (Канада): видав о. Іван Лебедович, 1963 — C 83
↑Василь Дрозд. Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині. — Чернівці: ТзОВ «ДрукАрт», 2012 — C 12-15. — ISBN 978-966-2021-57-8
↑Світлана Флис, о. Іван Лозинський. На перевалі духу. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2013/ — C 32-36/ — ISBN 978-966-399-098-0
Джерела
Тронько П. Т.(ред.) Історія міст і сіл УРСР. Том 14. Львівська область. — Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1968 — С. 227, 233, 235
Bohdan Janusz. Z pradziejów ziemi Lwowskiej. — Lwów, 1913 s. 35
L. Kozłowski. Młodsza epoka kamienna w Polsce. — Lwów, 1924 s. 181
Василь Мацелюх. Історія села Любінь Малий. — Львів: Тріада Плюс, 2016 — С 71 — 77, 409. — ISBN 978-966-486-192-9
Олена Баранова Село на нашій Україні. За Божий лад на землі. — газета «За вільну Україну»: № 27, 18.07.2013
