Сімеїз

селище Сімеїз
Герб Сімеїза Прапор Сімеїза
Сімеїзька селищна рада
Країна	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Район/міськрада	Ялтинський район
Рада	Сімеїзька селищна рада
Код КАТОТТГ	UA01200270010034991
Облікова картка	Сімеїз
Основні дані
Статус	із 2024 року
Площа	1.6 км²
Населення	▲3919 (на 2014 рік)[1]
Густота	2449.38 осіб/км²;
Поштовий індекс	98680
Телефонний код	+380 654
Географічні координати	44°24′34″ пн. ш. 34°0′47″ сх. д. / 44.40944° пн. ш. 34.01306° сх. д. / 44.40944; 34.01306
Висота над рівнем моря	55 м[2]
Відстань
Найближча залізнична станція:	Севастополь
До станції:	68 км
До райцентру:
- автошляхами:	21,2 км
До обл. центру:
- автошляхами:	103 км
Селищна влада
Адреса	98680, Автономна Республіка Крим, Ялтинська міськрада, смт Сімеїз, вул. Зоряна, 2
Голова селищної ради	Макаренко Микола Григорович
Карта
Сімеїз
Сімеїз
Сімеїз у Вікісховищі

Сімеї́з (крим. Simeiz) — селище в Україні, у складі Ялтинського району Автономної Республіки Крим, центр селищної ради. Розташоване на південних схилах Кримських гір.

Розташований за 21 км на захід від Ялти (автошлях Н19), і за 103 км від Сімферополя. На сході межує з м. Алупка, на заході територія селища закінчується урочищем «Блакитна Затока», на півночі межа Сімеїза проходить уздовж Севастопольського шосе (старої дороги Севастополь — Ялта).

Сімеїз розташований у межах макросхилу Головного пасма Кримських гір, на унікальній за природними умовами ділянці узбережжя, обмеженого з півночі стіною Ай-Петринської яйли з вершинами Ат-Баш, Чака-Таш і гори Алупкінської.

Проте ландшафтна ситуація селища визначається, головним чином, горою Кішка, яка обмежує його із заходу на північний схід, а також р. Нішан-Кая (Шаак-Кая), на захід від якої розташована група зарослих лісом скелястих вершин р. Чакатиш (заввишки 900 м над рівнем моря), звідки ведуть початок джерела, які забезпечують курорт водою.

Назва селища походить зі старогрецького — Сімеоз (знак, покажчик).

Населення — 3,5 тис. осіб, переважно українці, проживають також росіяни, кримські татари, вірмени, азербайджанці, євреї, грузини та представники інших національностей.

Територія селища заселена ще в I тис. до н. е., про що свідчать археологічні пам'ятки на р. Кішка і скелі Панеа. На р. Кішка існувало укріплене поселення таврів VI—V ст. до н. е., на скелі Панеа — берегове укріплення.

Пізніше, в епоху середньовіччя, прибережне укріплення використовувалося Генуєю, тут існував укріплений середньовічний монастир.

У Камеральному описі Криму (1784 р.) зустрічається згадка про селище Сімеїз, яке входило до складу Мангупського кадилика. Землями селища володіли таврійський губернатор Д. Наришкін, графиня А. Потоцька, князь С. Мещерський, І. Мальцов.

У 1829 р. Сімеїз був переведений із Малходурської волості в Алуштинську. У 1828 —1900 рр. селище належало Іванові Акимовичу Мальцову, який займався виноградарством і виноробством, пізніше — його синам, які в 1900 р. ухвалили рішення створити в Сімеїзі курорт.

У 1906 р. для цих цілей було утворене «Товариство із впорядкування Сімеїза», до складу якого увійшли архітектор Чернов, брати Семенови, архітектор Н. Краснов. За проєктом останнього було побудовано одну з найкрасивіших будівель, символ Сімеїза — Вілла «Ксенія». Товариство розробило генеральний план забудови Сімеїза, що підкреслюється в історії архітектури як один із перших у Російській імперії комплексних планів забудови.

Заздалегідь передбачалося прокласти водопровідну і каналізаційну мережі, облаштувати вулиці та тротуари. Чимала роль відводилася озелененню. Згідно з генеральним планом, охочим пропонували придбати ділянку землі під будівництво з готовим проєктом за умови обов'язкового його виконання. Завдяки такому підходу до будівництва селища, курорт почав стрімко розвиватися і став одним із найупорядкованіших і найпопулярніших. За сезон на ньому відпочивало 12 тис. осіб.

У 1914 р. Сімеїз посів друге місце на фестивалі курортів у Франції. Після більшовицького перевороту в 1917 р. колишні вілли, дачі й приватні пансіонати були перелаштовані під санаторії і житло для обслуговчого персоналу.

Основний природно-ресурсний потенціал Сімеїза — кліматичні умови. Укриті хвойними лісами гори, що перегороджують шлях північним вітрам, і тепле море створюють у Сімеїзі помірно вологий, м'який клімат субтропічного середземноморського типу. Сприятливий для лікування захворювань дихальної системи.

Середньорічна температура повітря — 13,5 °C, вологість 69 %. Середня температура лютого +4,1 °C, липня +24,4 °C.

В економіці селища провідне місце займають санаторно-курортні установи, виноградарство і розвинена система курортного обслуговування відпочиваючих. Сімеїз відомий український гей-курорт.

Автобусна станція забезпечує зв'язок із містами Сімферополь і Севастополь, маршрутні автобуси — з Ялтою та з іншими населеними пунктами Великої Ялти.

Портовий пункт забезпечує сполучення селища катерами з Ялтою.

У Сімеїзі на горі Кішка розташований відомий як Сімеїзька обсерваторія Сімеїзький відділ Кримської астрофізичної обсерваторії. Тут була розташована перша у світі станція стеження за місячними космічними апаратами, що використовувалась для контролю за польотом космічних апаратів «Луна-1» (січень 1959) і «Луна-2» (вересень 1959), а пізніше прийняла перші фотографії зворотної сторони Місяця (космічний апарат «Луна-3», жовтень 1959).^[3][4]

У Сімеїзі знаходиться один із компонентів системи «Інтеркосмос». Являє собою експериментальну лазерну станцію спостереження штучних супутників Землі^[5].

• Гора Кішка — комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення.
• Поруч із селищем, на горі Кішка — залишки укріплень Лімен-Ісар^[6] (VIII—I ст. до н. е.). Над морем підіймаються скелі Діва і Панея, навколо якої знайдені залишки невеликого поселення і кількох храмів^[7].
• Мечеть Сімеїз Джума Джамі.

У селищі — загальноосвітня школа, 2 дошкільних дитячих установи; лікувальна амбулаторія, 8 санаторіїв, з яких 3 для дітей і підлітків, 2 сезонних дитячо-юнацьких табори відпочинку; кінотеатр; секції боксу і дзюдо; будинок-музей М. Коцюбинського; парк. Діє Сімеїзька обсерваторія. На горі Кішка знаходяться залишки тимчасового командно-вимірювального пункту з управління польотом автоматичної міжпланетної станції «Луна-3».

Загальновідомим є той факт, що Сімеїз є меккою для відпочинку гомосексуальних людей. Так осередком для їхнього спілкування у селищі бар «Їжаки» (рос. «Ежи»).

Традиція тягнеться ще з радянських часів, коли неподалік від селища у 1950-х рр. існував чи не єдиний у СРСР «дикий» пляж. З початку 90-х років XX століття селище набуло великої популярності у відпочивальників гомосексуальної орієнтації^[8][9].

Загальноосвітня школа	Кінотеатр «Чорноморець»	Амбулаторія

У Сімеїзі — 50 пам'яток архітектури, пам'ятка природи загальнодержавного значення — гора Кішка, пам'ятка природи місцевого значення — скельний комплекс, який складається зі скель Діва, Панеа і Крило Лебедя.

Основні пам'ятки:

• Музей Михайла Коцюбинського в Сімеїзі

У Сімеїзі побувало багато видатних людей: Лев Толстой, М. Коцюбинський, Володимир Маяковський, Володимир Луговський, Костянтин Паустовський та інші.

• 748 Сімеїза — астероїд, названий на честь селища^[10].

• Вирський Д. С., Вортман Д. Я. Сімеїз [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 577. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сімеїз

• стаття Сімеїз — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР [Архівовано 8 січня 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)