Білогірськ

Білогірськ; крим. Qarasuvbazar
Герб Білогорська	Прапор
Основні дані
Країна	Україна
Область	Автономна Республіка Крим; (окупована й анексована Росією)
Район	Білогірський район
Код КАТОТТГ	UA01040050010076142
Засноване	13 ст.
Колишні назви	Карасубазар
Статус міста	з 1926 року
Населення	▲18 252 (01.01.2014)
Площа	5.42 км²
Густота населення	3367.53 осіб/км²
Поштові індекси	97600-97609
Телефонний код	+380-6559
Координати	45°3′26″ пн. ш. 34°36′0″ сх. д. / 45.05722° пн. ш. 34.60000° сх. д.
Висота над рівнем моря	189 м
Водойма	Біюк-Карасу
Назва мешканців	білогірча́нин; білогірча́нка; білогірча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Сімферополь
До станції	43 км
До обл./респ. центру
- фізична	40 км
- автошляхами	45,2 км
До Києва
- фізична	668 км
- автошляхами	844 км
Міська влада
Рада	Білогірська міська рада
Адреса	97600, м. Білогірськ, вул. Луначарського, 13
Вебсторінка	Білогірська міськрада
Карта
	Білогірськ; крим. Qarasuvbazar
	Білогірськ; крим. Qarasuvbazar

Білогі́рськ (до 1944 року — Карасувбаза́р; крим. Qarasuvbazar, зросійщене Карасубаза́р) — місто в Україні, адміністративний центр Білогірського району Автономної Республіки Крим. Розташоване в долині річки Біюк-Карасу і її приток — невеликих річок Сарису і Тана-Су за 45 км на схід від Сімферополя (автошлях Р23).

Населення

Населення — 18 тис. осіб, з яких: росіяни — 37 %, кримські татари — 28 %, українці — 24 % та інші.

Є автостанція, яка пов'язує Білогірськ з усіма містами АР Крим.

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[2]:

Національність	Відсоток
росіяни	56,04%
кримські татари	27,83%
українці	12,51%
білоруси	0,55%
татари	0,40%
вірмени	0,15%
поляки	0,12%
молдовани	0,10%
інші/не вказали	2,30%

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[3]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Російська	11 562	62,77%
Кримськотатарська	5 087	27,62%
Українська	1 378	7,48%
Білоруська	24	0,13%
Грецька	14	0,08%
Вірменська	10	0,05%
Румунська	10	0,05%
Німецька	7	0,04%
Болгарська	6	0,03%
Польська	2	0,01%
Інші/Не вказали	320	1,74%
Разом	18 420	100%

Назва

Історична назва міста — Карасубазар (змінена після депортації кримських татар радянською владою), у перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається на українську як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються виступаючими з-під землі джерелами (на відміну від aq suv — білої води — поточної з гірських льодовиків).

Греки називали місто Маврон Кастрон (чорний замок).

Історія

У Криму був головним містом окремого каймаканства. У 15 ст. став значним містом, у кінці 16 ст. за кількістю населення випереджав усі міста півострова. Станом на 1666 рік в місті було 28 мечетей, які описв відомий мандрівник Евлія Челебі.

З 1623 — Карасубазар (у перекладі з кримськотатарської — ринок на чорній воді). Тричі (1624, 1628, 1630) Карасубазар завойовували запорожці. У 1675 на Карасубазар здійснив похід загін запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Сірком і звільнив тисячу полонених.

У 1736, після того, як російській фельдмаршал Мініх зайняв і спалив ханську столицю Бахчисарай, кримський хан Фетіх Герай переніс столицю в Карасубазар, а з 1737 — місто було зайняте російськими військами під керівництвом генерала Дугласа.

1772 року в місті було підписано Карасубазурський трактат, який формально визначав статус Кримського ханства як незалежної держави.

У 1777 — російський загін під керівництвом О. Суворова, в околицях Карасубазара, переміг османсько-татарські війська.

З 1784 — Карасубазар був центром головного управління Новопрісоєдінєнного краю. З давніх часів це було багатонаціональне місто, до 1770-х рр. значну частину його населення становили вірмени; один з осередків створення вірменських рукописів.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 12968 осіб (6603 чоловічої статі та 6365 — жіночої), з яких 2515 — православної віри, 3191 — юдейської, 6330 — магометанської^[4]. Наприкінці 19 століття в місті діяло 23 мечеті, але до 1935 року залишилася лише одна мечеть «Йилдирим Джамі», що було свідомою політикою комуністичного режиму з викорінення релігії. Будівельні матеріали залишені від зруйнованих мечетей, каравн-сараїв та тисячу надгробків-памятників в кримськотатрському цвинтарі були використані для будівництвра Тайганського водосховища в 1934-1938 роках.

З 1921 — райцентр, а з 1926 — місто.

Економіка

Найбільше підприємство — Білогірський виноробний завод. Діють також філіал ВАТП «Білогірський завод продтоварів» і ВАТП «Білогірський завод добувних матеріалів», КП «Білогірське кар'єроуправління» та інші.

Соціальна сфера

У місті — 4 загальноосвітніх школи, 2 лікувальних установи, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, музична і дитяча спортивні школи, 2 стадіони. Також є краєзнавчий музей, готель.

Є дві мечеті: Рефат Веліулла Джамі та Сари-Су Алі Джамі.

Пам'ятки

Найдавніша пам'ятка архітектури — залишки караван-сараю Таш-Хан (45°3′15″ пн. ш. 34°36′16″ сх. д. / 45.05417° пн. ш. 34.60444° сх. д. / 45.05417; 34.60444), зведеного в XV ст.
Поблизу міста, біля села Біла Скеля (Ак-Кая), розташований дивовижний пам'ятник природи — скеля Ак-Кая.
Сафарі-парк «Тайган», у якому близько 50 африканських левів вільно живуть на площі більш ніж 30 га. Відвідувачі парку можуть спостерігати левів в умовах природної природи Криму. При цьому відвідувачі знаходяться на безпечних спеціально обладнаних мостах, розташованих над територією з левами. Довжина оглядових мостів над сафарі-парком складає більше 1 км.

На території міста встановлено пам'ятники:

на честь перемоги російських військ під командуванням Олександра Суворова над османсько-татарськими військами в 1777,
воїнам і партизанам Другої світової війни,
на честь тричі Героя Соціалістичної Праці фізика Кирила Щолкіна,
Герою Радянського Союзу А. Мірошніченку,
воїнам-афганцям.

Відомі люди

У 1620–1622 роках тут у татарському полоні перебував Богдан Хмельницький.

У Білогорську народились:

вчений-тюрколог та кримськотатарський поет Бекір Чобан-заде
адмірал Лазар Серебряков
Герой Радянського Союзу Олексій Мірошниченко
співачка Ельзара Баталова
український контррозвідник Вадим Поярков.

Проживали:

вірменський композитор Олександр Спендіаров
вірменський релігійний діяч Гаврило Айвазовський.

Міста-побратими

Галерея

Будинок культури в Білогірську
вул. Луначарського
річка Біюк-Карасу
Соборна мечеть Рефат Веліулла Джамі

Примітки

Білогірськ у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Крим»
	Означення у Вікісловнику^?
	Проєкт «Населені пункти України»
	Проєкт «Крим»
	Білогірськ у Вікісховищі^?

↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-217. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

Посилання

БІЛОГІ́РСЬК [Архівовано 5 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
ukrfoto.net(рос.)

Джерела

Білогірськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
Подорож невідомим Кримом — Український інститут національної пам'яті — 2020