Історична назва міста — Карасубазар (змінена після депортації кримських татар радянською владою), у перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається на українську як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються виступаючими з-під землі джерелами (на відміну від aq suv — білої води — поточної з гірських льодовиків).
Греки називали місто Маврон Кастрон (чорний замок).
Історія
У Криму був головним містом окремого каймаканства. У 15 ст. став значним містом, у кінці 16 ст. за кількістю населення випереджав усі міста півострова. Станом на 1666 рік в місті було 28 мечетей, які описв відомий мандрівник Евлія Челебі.
З 1623 — Карасубазар (у перекладі з кримськотатарської — ринок на чорній воді).
Тричі (1624, 1628, 1630) Карасубазар завойовували запорожці. У 1675 на Карасубазар здійснив похід загін запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Сірком і звільнив тисячу полонених.
У 1736, після того, як російській фельдмаршал Мініх зайняв і спалив ханську столицю Бахчисарай, кримський хан Фетіх Герай переніс столицю в Карасубазар, а з 1737 — місто було зайняте російськими військами під керівництвом генерала Дугласа.
У 1777 — російський загін під керівництвом О. Суворова, в околицях Карасубазара, переміг османсько-татарські війська.
З 1784 — Карасубазар був центром головного управління Новопрісоєдінєнного краю.
З давніх часів це було багатонаціональне місто, до 1770-х рр. значну частину його населення становили вірмени; один з осередків створення вірменських рукописів.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 12968 осіб (6603 чоловічої статі та 6365 — жіночої), з яких 2515 — православної віри, 3191 — юдейської, 6330 — магометанської[4]. Наприкінці 19 століття в місті діяло 23 мечеті, але до 1935 року залишилася лише одна мечеть «Йилдирим Джамі», що було свідомою політикою комуністичного режиму з викорінення релігії. Будівельні матеріали залишені від зруйнованих мечетей, каравн-сараїв та тисячу надгробків-памятників в кримськотатрському цвинтарі були використані для будівництвра Тайганського водосховища в 1934-1938 роках.
Найбільше підприємство — Білогірський виноробний завод. Діють також філіал ВАТП «Білогірський завод продтоварів» і ВАТП «Білогірський завод добувних матеріалів», КП «Білогірське кар'єроуправління» та інші.
Соціальна сфера
У місті — 4 загальноосвітніх школи, 2 лікувальних установи, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, музична і дитяча спортивні школи, 2 стадіони. Також є краєзнавчий музей, готель.
Поблизу міста, біля села Біла Скеля (Ак-Кая), розташований дивовижний пам'ятник природи — скеля Ак-Кая.
Сафарі-парк «Тайган», у якому близько 50 африканських левів вільно живуть на площі більш ніж 30 га. Відвідувачі парку можуть спостерігати левів в умовах природної природи Криму. При цьому відвідувачі знаходяться на безпечних спеціально обладнаних мостах, розташованих над територією з левами. Довжина оглядових мостів над сафарі-парком складає більше 1 км.
На території міста встановлено пам'ятники:
на честь перемоги російських військ під командуванням Олександра Суворова над османсько-татарськими військами в 1777,
воїнам і партизанам Другої світової війни,
на честь тричі Героя Соціалістичної Праці фізика Кирила Щолкіна,
.png)
.jpg)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
