Географія Нікарагуа

Географія Нікарагуа
Географічне положення Нікарагуа
Географічне положення
Континент	Північна Америка
Регіон	Центральна Америка
Координати	13°00′ пн. ш. 85°00′ зх. д. / 13.000° пн. ш. 85.000° зх. д. / 13.000; -85.000
Територія
Площа	130 370 км² (98-ме)
• суходіл	92,8 %
• води	7,2 %
Морське узбережжя	910 км
Державний кордон	1253 км
Рельєф
Тип	гористий
Найвища точка	гора Моготон (2438 м)
Найнижча точка	Тихий океан (0 м)
Клімат
Тип	тропічний
Внутрішні води
Найдовша річка	Коко ( км)
Найбільше озеро	Нікарагуа (8260 км²)
Інше
Природні ресурси	золото, срібло, руди кольорових металів, деревина, риба
Стихійні лиха	землетруси, активний вулканізм, зсуви ґрунту, тропічні циклони
Екологічні проблеми	знеліснення, ерозія ґрунтів, забруднення вод

Нікарагуа — північноамериканська країна, що знаходиться на півдні континенту . Загальна площа країни 130 370 км² (98-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 119 990 км², а на поверхню внутрішніх вод — 10 380 км²^[1]. Площа країни у 4 рази більша за площу Харківської області України.

Офіційна назва — Республіка Нікарагуа, Нікарагуа (ісп. Republica de Nicaragua, Nicaragua)^[2]. Назва країни походить від назви найбільшого індіанського поселення Нікарао в цих місцях, що на нього натрапив іспанський конкістадор Хіль Гонсалес Давіла під час експедиції 1522-1523 років. Частка «агуа» (ісп. agua) означає воду, тобто великі озера поблизу поселення, Манагуа і Нікарагуа. Іноді назву виводять не від назви поселення, а від імені індіанського вождя Нікарао (?-1523), який був підступно вбитий іспанськими конкістадорами^[3].

Нікарагуа — північноамериканська країна, що межує з двома іншими країнами: на півночі — з Гондурасом (спільний кордон — 940 км), на півдні — з Коста-Рикою (313 км). Загальна довжина державного кордону — 1253 км^[1]. Нікарагуа на заході омивається водами Тихого океану, на сході — Карибського моря Атлантичного океану^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 910 км^[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль, необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів, простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)^[5]. Континентальний шельф — до природних меж^[1][6].

Час у Нікарагуа: UTC-6 (-8 годин різниці часу з Києвом)^[7].

Надра Нікарагуа багаті на ряд корисних копалин: золото, срібло, мідь, вольфрам, свинець, цинк^[8].

Вся зона західної западини високосейсмічна. У зоні діючих вулканів часто відбуваються землетруси.

Уздовж західної околиці западини простягається ланцюг згаслих і діючих вулканів: Косігуїна (872 м), Ель-В'єхо (1780 м), Момотомбо (1258 м) та інші.

Середні висоти — 298 м; найнижча точка — рівень вод Тихого океану (0 м); найвища точка — гора Моготон (2438 м). Прибережна частина Нікарагуа — низовини, всередині країни — нагір'я з хребтами висотою до 2438 м. На заході від нагір'я — тектонічна западина з великими озерами Нікарагуа і Манагуа. Перетинають країну два довгих гірських пасма, в яких налічується більше 40 вулканів.

Біля карибського узбережжя Нікарагуа, приблизно в 35 км від Перлинної лагуни (ісп. Laguna de Perlas) розташована група з 18 острівців Кайос-Перлас (ісп. Cayos Perlas) — група з 18 острівців. Адміністративно відносяться до Автономного Регіону Південної Атлантики.

Територія Нікарагуа лежить у тропічному кліматичному поясі^[9]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси^[10]. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується^[10]. Переважають східні пасатні вітри, достатнє зволоження (на підвітряних схилах відчувається значний дефіцит вологи)^[10]. У теплий сезон з морів та океанів часто надходять тропічні циклони^[10]. Вологий сезон з травня по жовтень. Подекуди в країні щорічно випадає більше 3100 мм опадів.

Нікарагуа є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[11].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 196,6 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 1990 км² зрошуваних земель^[1].

Річки країни належать басейнам Тихого (захід) і Атлантичного (схід) океанів. Основні річки: Коко, Принсаполька, Ріо-Гранде-де-Матагальпа тощо.

Земельні ресурси Нікарагуа (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 42,2 %,
  • орні землі — 12,5 %,
  • багаторічні насадження — 2,5 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 27,2 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 25,3 %;
• інше — 32,5 %^[1].

Зоогеографічно територія країни належить до Центральноамериканської провінції Гвіано-Бразильської підобласті Неотропічної області^[10].

Нікарагуа є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[12],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• Руйнівні землетруси. 1992 року великий землетрус залишив без даху над головою 16 тис. чоловік.
• Активний вулканізм, вулкан Сьєрро-Негро (728 м) востаннє вивергав потоки лави 1999 року.
• Зсуви ґрунту.
• Руйнівні урагани. 1998 року ураган Мітч, який спустошив Нікарагуа, а також Сальвадор і, особливо, Гондурас, позбавив життя більше 1800 нікарагуанців і знищив значну частину бананових, цукрових і кавових плантацій.^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• знеліснення;
• ерозію ґрунтів;
• забруднення вод.

У фізико-географічному відношенні територію Нікарагуа можна розділити на 4 райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

• Центральна гірська область — Нікарагуанське нагір'я — являє собою складну систему складчасто-скидових хребтів, орієнтованих в широтному напрямі; на південному заході вони перекриті чохлом вулканічного відкладення. Висота гір на південному заході становить близько 1500 м над рівнем моря і поступово знижується до 600 м на схід. Численні піки підносяться над рівнем хребтів, досягаючи 2400 м. Східна частина області розчленована глибоко розрізаними долинами річок, які течуть на схід. У нижній течії річки мають широкі долини з плоским дном і течуть у бік Карибського моря.
• Низовина Москітового берега — широка смуга низовин, що обрамовують Карибське узбережжя, місцями понад 80 км шириною, від річки Сан-Хуан і продовжується далі на північ до Гондурасу. Ця низовина складена наносами численних річок, в тому числі Коко (або Сеговія), Ріо-Ескондідо, Ріо-Гранде-де-Матагальпа та ін., і рясніє болотами.
• Низовина, що тягнеться упоперек перешийка від затоки Фонсека на південний схід до Карибського узбережжя. Гігантська западина, в якій лежать озера Манагуа і Нікарагуа — найбільші в Центральній Америці. Озеро Нікарагуа має довжину 177 км, а ширину до 58 км. В озері знаходиться більше 400 островів, частина з яких це вулканічні конуси. Їх мальовниче розташування приваблює сюди багато туристів. Це єдине прісноводне озеро у світі, в якому водяться такі морські риби, як риба-меч і акули. Учені з'ясували, що ці риби потрапили сюди з Карибського моря по річці Сан-Хуан, одній із чотирьох великих річок, які витікають з озера.
• Вулканічна зона західного Нікарагуа, з численними діючими вулканами. Над поверхнею озера Нікарагуа підіймаються три вулканічні конуси, найвищий з яких — Консепсьйон (1557 м). На південно-західному березі озера Манагуа здіймається величний вулкан Момотомбо (1259 м). Ланцюг з 20 вулканів продовжується далі на північний захід, до затоки Фонсека.

• Північна Америка
• Центральна Америка

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Нікарагуа // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

• (рос.) Никарагуа // Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / Главный редактор В. В. Вольский. — М. : Советская энциклопедия, 1982. — Т. 2. К-Я. — 656 с.
• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Дорст Ж. Центральная и Южная Америка. — М. : Прогресс, 1977. — 318 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Никарагуа // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Географія Нікарагуа

• Вікісховище : Атлас Нікарагуа.
• Карти Нікарагуа : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Nicaragua : [англ.] : [арх. 3 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 15 January. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Нікарагуа : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Нікарагуа.
• Photos and information about the volcanoes in Nicaragua : [ісп.] : [арх. 17 жовтня 2018 року] // vianica.com. — ViaNica.com. — Дата звернення: 3 квітня 2019 року.