Заваров Олександр Анатолійович

	Олександр Заваров
	Олександр Заваров
Особисті дані
Повне ім'я	Олександр Анатолійович Заваров
Народження	26 квітня 1961 (63 роки)
	Луганськ, Українська РСР
Зріст	170 см
Вага	69 кг
Громадянство	СРСР; Україна
Позиція	атакувальний півзахисник,; нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб	UKR «Динамо» (Київ) (Скаут)
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
	Орден «За заслуги» ІІ ступеня
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.
	Дані оновлено 2008.
Олександр Заваров у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заваров.

Олександр Анатолійович Зава́ров (* 26 квітня 1961, Луганськ, УРСР) — радянський та український футболіст і тренер. Колишній півзахисник «Динамо» (Київ) та збірної СРСР. Віце-чемпіон Європи 1988, володар Кубка Кубків 1985-86 та Кубка УЄФА 1989-90.

Життєпис

«Зоря» та СКА (до 1983)

Народився 26 квітня 1961 року у Луганську. Вихованець ворошиловградської (луганської) дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Зоря». Перший тренер — Борис Васильович Фомичев. З ранніх ігор вирізнявся серед однолітків філігранними і нестандартними прийомами та імпровізацією на полі. Разом з місцевою СДЮШОР двічі доходив до фіналу всеукраїнського турніру «Шкіряний м'яч» (обидва рази задовольнявся лише «сріблом»).

Талановитого хлопця у 1977 помітив Йожеф Сабо — наставник «Зорі» й одразу запросив виступати за «дубль» команди. 27 квітня 1979 року дебютував за клуб у вищій лізі на тбіліському стадіоні «Динамо» у грі з «Динамо» (Тбілісі) У першому ж сезоні 18-річний юнак забив 7 голів. Заварова взяли до юніорської команди СРСР, яка того року виборола «срібло» на чемпіонаті світу у своїй віковій категорії, який відбувався у Японії. Разом з Олександром там починали свій шлях у великому футболі Віктор Чанов, Сергій Краковський, Віктор Янушевський, Ігор Пономарьов, Ігор Гуринович та Олег Таран. Команда виспупила успішно, поступившись тільки у фінальній грі Аргентині, за яку грали досить відомі Рамон Діас, Хуан Барбас та Дієґо Марадона.

Згодом були два роки «служби» у ростовському СКА, де талант Заварова не міг розкритися повністю через натдо жорстку дисципліну. Але клуб виступав непогано, виборовши Кубок СРСР у 1981 році. СКА грав проти московського «Спартака» і за кілька хвилин до закінчення основного часу рахунок не було відкрито. На 84 хв. Олександр Заваров після хитрого фінту дав пас Сергію Андрєєву і найкращий бомбардир ростовців тих років забив вирішальний гол. Команда здобула Кубок СРСР з футболу.

Наступний рік атакувальний півзахисник провів у «Зорі», яка переживала не найкращі часи — виступала у першій лізі. Він забив 10 голів у 30 іграх.

«Динамо» (1983—1988)

У 1983 році перейшов до найсильнішого клубу України — «Динамо». Там він діяв як людина, яка зв'язувала гру середньої лінії та лінії нападу. Його патнерами у півзахисті були одні знайкращих футболістів СРСР — Василь Рац, Леонід Буряк та Павло Яковенко. Заваров показував віртуозну техніку та стабільну результативність і відразу став не лише футболістом основного складу, а й одним з ключових виконавців. Своїми точними пасами він постачав лінію атаки: Олега Блохіна, Вадима Євтушенка, Ігоря Бєланова.

7 серпня 1985 вперше вийшов на поле у складі збірної СРСР (СРСР — Румунія — 2:0). Цього року він вперше став чемпіоном СРСР. Наставник київського «Динамо» Валерій Лобановський створив колектив, що став основою збірної СРСР, яку Лобановський очолив напередодні чемпіонату світу 1986 у Мексиці.

У перші місяці 1986 року «Динамо» більшість сил зосередило на боротьбі у Кубку володарів кубків, де впевнено розгромило «Рапід» (Відень) (4:1 і 5:1) та празьку «Дуклу» (3:0 та 1:1). У фіналі, 2 травня 1986 року «Динамо» (Київ) розгромило «Атлетіко» (Мадрид) — 3:0. Рахунок відкрив Заваров — на 5 хв. він переправив головою м'яч у ворота після того як удар Бєланова відбив голкіпер.

На чемпіонат світу 1986 у Мексиці Олександр Заваров поїхав як один із гравців, кому місце у стартовому складі було гарантовано. Він зіграв у всіх 4 іграх та забив 1 м'яч. Коли цього року «Золотий м'яч» отримав «динамівець» Ігор Бєланов, Заваров поділив 7-8 місця з валлійцем Іаном Рашем («Ліверпуль»). Олександр Заваров входив до класифікації «Франс Футбол» ще 3 роки поспіль.

Після чудового виступу радянської збірної на чемпіонаті Європи 1988 року попит на футболістів з «Країни рад» дуже збільшився. Коли «перебудова» торкнулася й футболу і гравцям дозволили переходити до закордонних клубів, одним з перших поїхав Заваров. Туринський «Ювентус» заплатив за півзахисника «Динамо» 5 млн. доларів, а також передав киянам комфортабельний автобус із телевізором і кондиціонером та дві легкові машини для адміністрації клубу^[1].

«Ювентус» та Франція (1988—1999)

Заваров переїхав до італійського клубу у період, коли команду залишило багато ключових фігур: Захисники Ґаетано Ширеа, Антоніо Кабріні та відомий данський півзахисник Мікаель Лаудруп. Нелегко було перебудовуватися, коли завершив кар'єру Мішель Платіні — легендарний французький плеймейкер команди. Кожного півзахисника, у тому числі й Заварова уболівальники частково розглядали як можливу заміну видатному французові. Але радянський футболіст не забивав так багато голів як Платіні і керівництво клубу було не зовсім задоволене з новачка. Тренер команди Діно Дзофф поставив його на лівий бік півоборони звідки він мав подавати м'ячі нападникам: спочатку Алессандро Альтобеллі, згодом Сальваторе Скілаччі.

Серію «А» у кінці 1980-х і на поч. 90-х здомінували «Мілан», «Інтер», «Сампдорія» та «Наполі». «Ювентус» ж досяг успіху у Кубку УЄФА 1990, перегравши у фіналі (який складався з 2 ігор) «Фіорентину».

За порадою Мішеля Платіні, з яким Заваров познайомився у Турині, колишній гравець «Динамо» вирушив завершувати футбольну кар'єру до французької команди «Нансі», де свого часу починав свій футбольний шлях Мішель.

Після 5 сезонів гри за «Нансі» у найвищому та 2 дивізіонах, Олександр Заваров переходить до напівлюбительського «Сен-Дізьє», де перебував на посаді тренера-гравця.

Клубна статистика. Чемпіонат та Кубок. 1979—1995

Сезон	Клуб	Ліга	Чемпіонат			Кубок			Всього
Сезон	Клуб	Ліга	Місце	Матчі	Голи	Місце	Матчі	Голи	Матчі	Голи
1979	«Зоря»	Вища ліга	17	23	7	1/8	—	—	23	7
1980	СКА (Ростов-на-Дону)		9	34	6	1/8	5	1	39	7
1981	СКА (Ростов-на-Дону)		16	30	7		9	1	39	8
1982	«Зоря»	Перша ліга	6	30	10	1/16	—	—	30	9
1983	«Динамо» (Київ)	Вища ліга	7	29	8	1/4	1	0	30	8
1984			10	24	6	1/8	2	2	26	8
1985				31	9	*	3	2	34	11
1986				20	4	1/8*	2	0	23²	4
1987			6	14	5	*	4	1	19³	7³
1988				18	4	1/8*	2	2	20	6
1988-89			—	—	—	1/2*¹	1	0	1	0
1988-89	«Ювентус»	Серія A	4	32	2	1/8	2	2	34	4
1989-90	«Ювентус»	Серія A	4	28	5		6	3	34	8
1990-91	«Нансі»	Д 1	17	30	7	1/16	2	0	32	7
1991-92		Д 1	20	28	3	1/4	4	1	32	4
1992-93		Д 2	4	28	9	1/32	—	—	28	9
1993-94			12	22	1	1/64	—	—	22	1
1994-95			7	26	3	1/4	2	1	28	4
ВСЬОГО	«Зоря»		2 сезони	53	17	—	—	—	53	17
	СКА (Ростов-на-Дону)		2 сезони	64	13	2 старти	14	2	78	15
	«Динамо» (Київ)		6 сезонів	136	36	7 стартів	15	7	153	44
	«Ювентус»		2 сезони	60	7	2 старти	8	5	68	12
	«Нансі»		5 сезонів	134	23	2 старти	8	2	142	25
ВСЬОГО за кар'єру			17 сезонів	447	96	14 стартів	45	16	494	113

* — у цих роках Кубок СРСР розігрувався по системі «осінь-весна». Згідно з цим і подані дані.

¹ — провів перший матч 1/16 фіналу сезону 1988-89 перед від'їздом до Італії. Динамо ж дійшло до півфіналу.

² — 11 квітня 1986 року в Києві відбувся матч на Кубок Сезону (аналог Суперкубку у багатьох країнах, коли чемпіон країни зустрічається у одному чи двох іграх з володарем кубку) між чемпіоном СРСР 1985 року — київським «Динамо» та тогорічним фіналістом Кубку — донецьким «Шахтарем». Основний та додатковий час матчу — 2:2, в серії пенальті «Динамо» перемогло — 3:1. Заваров відіграв усі 120 хвилин. Голів не забивав, у серії одинадцятиметрових участі не брав. Цей показник врахований тільки у колонці «Всього».

³ — 25 вересня 1987 року в Києві узяв участь у матчі групи «Г» на Кубок Федерації футболу СРСР (аналог Кубку Ліги у Франції, Англії). «Динамо» зустрічалося з «Шахтарем» і перемогло — 3:2. Заваров повністю провів увесь матч, відкривши рахунок у грі. Ці показники враховані тільки у колонці «Всього».

Єврокубки

Олександр Заваров провів 7 сезонів у клубних турнірах УЄФА: 4 — у складі київського «Динамо», 2 — «Ювентуса», і один сезон у формі СКА (Ростов-на-Дону), зігравши загалом 30 ігор, забивши 8 голів. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1985-86 та Кубку УЄФА 1989-90.

Статистика виступів у єврокубках

Сезон	Клуб	Турнір	Досягнення	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
1981-82	СКА (Ростов-на-Дону)	Кубок кубків	1/8 фіналу	3	2	0	1	2
1982-83	«Динамо» (Київ)	Кубок чемпіонів	1/4 фіналу	1	0	0	1	0
1983-84		Кубок УЄФА	1/32 фіналу	2	0	1	1	0
1985-86		Кубок кубків		8	5	2	1	5
1986		Суперкубок УЄФА		1	0	0	1	0
1986-87		Кубок чемпіонів	1/2 фіналу	7	3	2	2	-1*
1988-89	«Ювентус»	Кубок УЄФА	1/4 фіналу	1	1	0	0	0
1989-90	«Ювентус»	Кубок УЄФА		7	6	0	1	1
ВСЬОГО за кар'єру		7 євросезонів		30	17	5	8	8

* — автогол.

Статистика по турнірам

Турнір	Сезони	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
Кубок чемпіонів	2	8	3	2	3	-1
Кубок кубків	2	11	7	2	2	7
Кубок УЄФА	3	10	7	1	2	1
Суперкубок УЄФА	1	1	0	0	1	0

Усі матчі та голи Олександра Заварова у єврокубках

Усі матчі та голи Олександра Заварова у єврокубках
№	Сезон	Турнір	Раунд	Господарі	Рахунок	Гості	Голи
1	1981-82	Кубок кубків	1/16	СКА (Ростов-на-Дону)	3:0	«Анкарагюджю»	2
2			1/16	«Анкарагюджю»	0:2	СКА (Ростов-на-Дону)	—
3			1/8 (1)	СКА (Ростов-на-Дону)	1:0	«Айнтрахт» (Франкфурт-на-Майні)	—
4	1982-83	Кубок чемпіонів	1/4 (1)	«Динамо» К	0:3	«Гамбург»	—
5	1983-84	Кубок УЄФА	1/32	«Динамо» К	0:0	«Лаваль»	—
6	1983-84	Кубок УЄФА	1/32	«Лаваль»	1:0	«Динамо» К	—
7	1985-86	Кубок кубків	1/16	«Утрехт»	2:1	«Динамо» К	—
8			1/16	«Динамо» К	4:1	«Утрехт»	1
9			1/8	«Університатя»	2:2	«Динамо» К	2
10			1/8	«Динамо» К	3:0	«Університатя»	—
11			1/4 (2)	«Динамо» К	5:1	«Рапід»	—
12			1/2	«Динамо» К	3:0	«Дукла»	1
13			1/2	«Дукла»	1:1	«Динамо» К	—
14			Фінал	«Атлетіко (Мадрид)»	3:0	«Динамо» К	1
15	1986-87	Кубок чемпіонів	1/16	«Бероє»	1:1	«Динамо» К	—
16			1/16	«Динамо» К	2:0	«Бероє»	—
17			1/8 (1)	«Селтік»	1:1	«Динамо» К	—
18	1986	Суперкубок	—	«Стяуа»	1:0	«Динамо» К	—
19	1986-87	Кубок чемпіонів	1/4	«Бешикташ»	0:5	«Динамо» К	—
20			1/4	«Динамо» К	2:0	«Бешикташ»	—
21			1/2	«Порту»	2:1	«Динамо» К	-1*
22			1/2	«Динамо» К	1:2	«Порту»	—
23	1988-89	Кубок УЄФА	1/4 (1)	«Ювентус»	2:0 [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]	«Наполі»	—
24	1989-90	Кубок УЄФА	1/32	«Гурник» (Забже)	0:1 [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Ювентус»	1
25			1/32	«Ювентус»	4:2 [Архівовано 11 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Гурник» (Забже)	—
26			1/16	«Парі Сен-Жермен»	0:1 [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Ювентус»	—
27			1/16	«Ювентус»	2:1	«Парі Сен-Жермен»	—
28			1/8	«Ювентус»	2:1 [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.]	«Карл Маркс Штадт»	—
29			1/8	«Карл Маркс Штадт»	0:1 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]	«Ювентус»	—
30			1/4 (2)	«Ювентус»	1:2 [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]	«Гамбург»	—

(1) — перший матч;
(2) — матч-відповідь;
* — автогол.

Виступи за збірну

Протягом кар'єри у збірній СССР, яка тривала 6 років, провів 41 матч, забив 6 голів.

Статистика матчів за збірну

Усі матчі та голи О. Заварова за збірну СРСР
№	Дата	Місто	Турнір	Суперник	Рахунок	Голи	Інше
1	07-08-1985	Москва	Товариський	Румунія	2:0	—	56'
2	25-09-1985	Москва	Відбір ЧС-1986	Данія	1:0	—	26'
3	16-10-1985	Москва	Відбір ЧС-1986	Ірландія	2:0	—	84'
4	30-10-1985	Москва	Відбір ЧС-1986	Норвегія	1:0	—
5	22-01-1986	Лас-Пальмас	Товариський	Іспанія	0:2	—	51'
6	19-02-1986	Мехіко	Товариський	Мексика	0:1	—
7	26-03-1986	Тбілісі	Товариський	Англія	0:1	—	75'
8	02-06-1986	Ірапуато	ЧС-1986 Група	Угорщина	6:0	—
9	05-06-1986	Леон	ЧС-1986 Група	Франція	1:1	—	58'
10	09 06-1986	Ірапуато	ЧС-1986 Група	Канада	2:0	74' (2:0)	61'
11	15-06-1986	Леон	ЧС-1986 1/8 фіналу	Бельгія	3:4 д. ч.	—	72'
12	20-08-1986	Гетеборг	Товариський	Швеція	0:0	—
13	24-09-1986	Рейк'явік	Відбір ЧЄ-1988	Ісландія	1:1	—
14	11-10-1986	Париж	Відбір ЧЄ-1988	Франція	2:0	—
15	29-10-1986	Сімферополь	Відбір ЧЄ-1988	Норвегія	4:0	—	20'
16	18-02-1987	Свонсі	Товариський	Уельс	0:0	—
17	29-04-1987	Київ	Відбір ЧЄ-1988	НДР	2:0	41' (1:0)
18	03-06-1987	Осло	Відбір ЧЄ-1988	Норвегія	1:0	16'
19	10-10-1987	Берлін	Відбір ЧЄ-1988	НДР	1:1	—	60'
20	23-03-1988	Афіни	Товариський	Греція	4:0	—	63'
21	31-03-1988	Західний Берлін	Товариський¹	Аргентина	4:2	14' (1:0)
22	02-04-1988	Західний Берлін	Товариський¹	Угорщина	0:2	—
23	27-04-1988	Трнава	Товариський	Чехословаччина	1:1	—	75'
24	12-06-1988	Кельн	ЧС-1988 Група	Нідерланди	1:0	—	90'
25	15-06-1988	Ганновер	ЧС-1988 Група	Ірландія	1:1	—	72'
26	18-06-1988	Франкфурт-на-Майні	ЧС-1988 Група	Англія	3:1	—	86'
27	22-06-1988	Штутгарт	ЧС-1988 Півфінал	Італія	2:0	—
28	25-06-1988	Мюнхен	ЧС-1988 Фінал	Нідерланди	0:2	—
29	17-08-1988	Турку	Товариський	Фінляндія	0:0	—
30	31-08-1988	Рейк'явік	Відбір ЧС-1990	Ісландія	1:1	—
31	19-10-1988	Київ	Відбір ЧС-1990	Австрія	2:0	68' (1:0)
32	22-03-1989	Ейндговен	Товариський	Нідерланди	0:2	—
33	26-04-1989	Київ	Відбір ЧС-1990	НДР	3:0	—
34	10-05-1989	Стамбул	Відбір ЧС-1990	Угорщина	1:0	—
35	31-05-1989	Москва	Відбір ЧС-1990	Ісландія	1:1	—
36	06-09-1989	Відень	Відбір ЧС-1990	Австрія	0:0	—	60'
37	08-10-1989	Карл-Маркс-штадт	Відбір ЧС-1990	НДР	1:2	—
38	15-11-1989	Сімферополь	Відбір ЧС-1990	Туреччина	2:0	—
39	09-06-1990	Барі	ЧС-1990 Група	Румунія	0:2	—
40	13-06-1990	Неаполь	ЧС-1990 Група	Аргентина	0:2	—
41	18-06-1990	Барі	ЧС-1990 Група	Камерун	4:0	52' (3:0)	46'

¹ — Турнір чотирьох збірних в Західному Берліні.

Турнір	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
Товариські матчі	12	3	4	5	1
Чемпіонат Європи	5	3	1	1	0
Кваліфікація ЧЄ	6	4	2	0	2
Чемпіонат світу	7	3	1	3	1
Кваліфікація ЧС	11	7	3	1	5
ВСЬОГО	41	20	11	10	6

На чемпіонатах світу та Європи

У складі збірної був учасником:

чемпіонату світу 1986 року в Мексиці, на якому збірна СРСР посіла 10-е місце (1/8 фіналу);
чемпіонату Європи 1988 року у Західній Німеччині, здобувши «срібло»;
чемпіонату світу 1990 року в Італії, на якому збірна Радянського Союзу посіла 17 місце (групова фаза).

Рік	Турнір	Місце	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки	Голи
1986	Чемпіонат світу	10	4	2	1	1	1
1988	Чемпіонат Європи		5	3	1	1	0
1990	Чемпіонат світу	17	3	1	0	2	1

Праця тренера

Франція була початком його тренерської діяльності. Але першим професіональним клубом для Заварова-тренера став швейцарський «Віль». Контрольний пакет акцій клубу саме викупили колишні футболісти Ігор Бєланов і Геннадій Перепаденко і запросили Олександра Заварова на посаду наставника. Через відсутність у нового керманича потрібної тренерської ліцензії Заваров почав керувати командою на посаді спортивного директора. Але команда посіла останнє 10 місце у найвищій лізі. Далі були короткотривалі періоди у казахському «Женісі» та харківському «Металісті». Від сезону 2005/06 року тренував «Арсенал» (Київ). Звільнений з цієї посади 28 січня 2010 року.

В 2012 році був запрошений у тренерський штаб збірної України з футболу на ігри відбору до Чемпіонату світу 2014 року з командами Молдови (нічия 0-0) та Чорногорії (програш 0-1). Потім уже як виконувач обов'язків головного тренера вивів команду на товариський матч зі збірною Болгарії, який Україна виграла з рахунком 1-0.

Сім'я

Дружина — Ольга. Сини — Олександр та Валерій (на честь Лобановського).

Виступав за команди

«Зоря» (1977—1979, 1982)
СКА (Ростов-на-Дону) (1980—1981)
«Динамо» (1983—1988)
«Ювентус» (1988—1990)
«Нансі» (1990—1995)
«Сен-Дізьє» (1995—1998)

Титули та досягнення

Чемпіон СРСР: 1985, 1986
Віце-чемпіон Європи: 1988
Кубок СРСР 1981, 1985, 1987
Кубок Кубків: 1986
Кубок УЄФА: 1990
Кубок Італії: 1990
Найкращий футболіст СРСР і України 1986
учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990
у списку «33 найкращих» — 4 рази (усі 4 рази під номером 1)
Член Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 104 голи

Державні нагороди

Орден «За заслуги» II ст. (13 травня 2016) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича^[2]^[3]

Примітки

↑ Ювентус давав за Заварова 3 мільйони, Лобановський просив 6. Перші трансфери українців і погана аура Блохіна. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
↑ Указ Президента України від 13 травня 2016 року № 210/2016 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства «Футбольний клуб „Динамо“ Київ»»
↑ Ви завжди будете взірцем того, як треба перемагати — Президент зустрівся зі складом команди «Динамо» Київ 1986 року [Архівовано 15 травня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 14 травня 2016 р.

Посилання

Дані на сторінці збірної СРСР/Росії [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
Статистики кар'єри на klisf.info(рос.)
Заваров в «Ювентусі» та «Нансі» [Архівовано 21 серпня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
Біографія на ukrsoccerhistory.com [Архівовано 21 липня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
Біографія з сайту Арсенала(укр.)
Профіль Олександра Заварова на footballdatabase.eu [Архівовано 14 жовтня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
Заваров Олександр Анатолійович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
Профіль Олександра Заварова на ФІФА static.fifa.com [Архівовано 27 травня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
Офіційний сайт клубу «Нансі». Гравці на літеру «З» [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.](фр.)
Профіль Олександра Заварова на сайті football.lg.ua [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
Профіль Олександра Заварова на сайті juworld.net [Архівовано 7 серпня 2014 у Wayback Machine.] (італ.)

Джерела

Гордон Дмитрий. Александр Заваров. — Киев, Внешторгиздат, 1989.
Наставники французьких клубів на rsssf.com [Архівовано 21 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
Результати «Сен-Дізьє» (1949—2007) на сторінці footballenfrance.fr [Архівовано 8 листопада 2007 у Wayback Machine.](фр.)

Література

«Динамо» Київ. 60 років." Видавництво «Мистецтво». Київ. 1988 рік.
Микола Травкін: «Збірна СРСР» м. Харків. 1991 рік. (рос.)
«Динамо» Київ. 80 років." Медіа-центр «Динамо» Київ. 2007 рік.
Василь Гнатюк: «Футбольні зірки України». Кривий Ріг. 2007 рік.
Юліан Шкіров: «Сторіччя луганського футболу» Луганськ. 2008 рік.
Юрій Бондар, Віктор Шпак: «У боротьбі за футбольний трон». Київ. 2009 рік.
Віктор Хохлюк: «Бомбардири України» стор. 19. Ровеньки. 2011 рік. ISBN 978-966-534-344-8 (рос.)