Share to: share facebook share twitter share wa share telegram print page

Транспорт Тунісу

Транспорт Тунісу M:
Територія
Площа163,6 тис. км² (93-тє)
Рельєфрівнинний
Найвища точкагора Джебель-еш-Шамбі (1544 м)
Повітряний
Аеропортів29 (118-те)
Наземний
Автошляхів19,4 тис. км (112-те)
Залізниць2,17 тис. км (69-те)
Водний
Узбережжя1148 км
Головний портТуніс
Трубопровідний
Трубопроводів5,0 тис. км
Адміністрування
ОрганМіністерство транспорту
Головаміністр Аніс Гедіра

Транспорт Тунісу представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 163 610 км² (93-тє місце у світі)[1]. Форма території країни — видовжена в субмеридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 900 км, зі сходу на захід — 305 км[2][3]. Географічне положення Тунісу дозволяє країні контролювати морські транспортні шляхи в Середземному морі між Північною Африкою, Європою і Близьким Сходом; сухопутні маршрути між Магрибом і Лівією[4].

Історія становлення і розвитку

Автомобільний

Загальна довжина автошляхів у Тунісі, станом на 2012 рік, дорівнює 19 418 км, з яких 14 756 км із твердим покриттям (357 км швидкісних автомагістралей) із твердим покриттям і 4 662 км без нього (112-те місце у світі)[1].

Залізничний

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 2 173 км (69-те місце у світі), з яких 471 км стандартної 1435-мм колії, 8-км двоколійна ділянка стандартної 1435-мм і вузької 1000-мм колій, 1 694 км вузької 1000-мм колії (65 км електрифіковано)[1].

Повітряний

У країні, станом на 2013 рік, діє 29 аеропортів (118-те місце у світі), з них 15 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 14 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 4 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 6 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 2 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 3 (5);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (8)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 3 авіапідприємства, які оперують 41 повітряним судном[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 3,5 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 10,35 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

Туніс є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — TS, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Тунісу мають літерний код ІКАО, що починається з — DT[1].

Водний

Морський

Головні морські порти країни: Бізерта, Габес, Раде, Сфакс, Схіра.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 9 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (116-те місце у світі), з яких: балкерів — 1, суховантажів — 2, вантажно-пасажирських суден — 4, ролкерів — 2[1].

Трубопровідний

Загальна довжина газогонів у Тунісі, станом на 2013 рік, становила 3 150 км; нафтогонів — 1 381 км; продуктогонів — 453 км[1].

Міський громадський

Державне управління

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту. Станом на 14 вересня 2016 року міністерство в уряді Юсефа Шахіда очолював Аніс Гедіра[6].

Див. також

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л м н Tunisia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 22 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Tunisia : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 22 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

Українською

Англійською

Російською

Посилання

Kembali kehalaman sebelumnya