Загинув від розриву гранати, прикривши товариша, у бою з ДРГ противника на позиції «Шахта» (вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька») на південь від м. Авдіївка. Похований в с. Петропавлівська Борщагівка[1].
2380
Волков Іван Володимирович
01973-07-1111 липня1973, Суми. Капітан міліції, командир взводу роти ПСМОП «Суми». 16 років служив у пожежній охороні ДСНС. Капітан Сумської команди з пожежно-прикладного спорту, неодноразовий переможець чемпіонатів України. З травня 2014 — в міліції, в лютому 2015 виїхав у четверте відрядження в зону АТО. Залишилася дружина та син-студент.
Помер від вогнепальних поранень у живіт після 4-годинної операції в лікарні Слов'янська, — в командира взводу на блокпосту вистрілив лейтенант БПСМОМ «Миколаїв» в ході конфлікту. Похований на Засумському кладовищі м. Суми[2].
О 12:40 в секторі «М» (Маріуполь) розвідгрупа заїхала до села Пищевик, де зіткнулася з російськими терористами. В бою від пострілу з гранатомету один військовий загинув на місці, другий дорогою до лікарні, ще двоє поранені. Похований в с. Рубанівка[3].
О 12:40 в секторі «М» (Маріуполь) розвідгрупа заїхала до села Пищевик, де зіткнулася з російськими терористами. В бою від пострілу з гранатомету один військовий загинув на місці, другий дорогою до лікарні, ще двоє поранені. Похований у Бобринці[3].
01975-01-2323 січня1975, Зазим'яБроварський районКиївська область. Молодший сержант, водій мінометної батареї 2-го МБ 24-ї ОМБр. З багатодітної родини. За фахом водій, автослюсар, працював на селі. Мобілізований як доброволець. Залишився 19-річний син.
Загинув близько 15:30 поблизу с. Гранітне (Волноваський район) в результаті обстрілу з ПТРК вантажівки ЗІЛ-131, якою військові везли продукти на взводний опорний пункт. Ще двоє військових дістали поранення. Похований в смт Цибулів[5].
01974-03-011 березня1974, Стадниця (Тетіївський район)Київська область. Солдат, заступник командира бойової машини — навідник-оператор БМП 30-ї ОМБр. З 1995 проходив військову службу за контрактом. Після звільнення в запас працював на спиртзаводі електриком, у СТОВ «Дібрівка агросервіс», ТОВ "АФ «Хліб України». Мобілізований у серпні 2014. Залишилися дружина і троє дітей.
Загинув поблизу смт Луганське на «Світлодарській дузі» внаслідок обстрілу БМП під час ротації на ВОП «Павло-30». Ідентифікований за експертизою ДНК. Похований 6 травня у Стадниці[6].
Близько 16:00, під час обстрілу з танку позицій біля с. Широкине, в кількох метрах від Володимира розірвався снаряд, він загинув від чисельних уламкових поранень. Похований в смт Мангуш[8].
01975-12-055 грудня1975, Олександропіль (Солонянський район)Дніпропетровська область. Старший солдат, старший водій 9-ї роти 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ї ОПДБр. В школі був активістом ЮІР (Юні інспектори руху), брав участь у художній самодіяльності. Мобілізований 24.03.2014 як доброволець. Двічі був поранений, але повернувся на передову. Залишилися батьки, брат, дружина та 16-річна донька.
Загинув у м. Авдіївка під час виконання бойового завдання. Похований 21 березня в Олександрополі[10]
2390
Афанасенко Віктор Миколайович
01973-10-2424 жовтня1973, Галаганівка (Семенівський район)Чернігівська область. Молодший сержант, навідник ПТРК «Фагот»41-го ОМПБ «Чернігів-2»1-ї ОТБр. З багатодітної родини (6 дітей). Працював комбайнером, трактористом, землевпорядником. Після смерті батьків продав корову, взяв кредит і переоформив на себе паї на 20 гектарів, працював на селі. Мобілізований 02.09.2014. З початку грудня ніс службу у Волноваському районі. Рідних в селі не залишилося, брати і сестри живуть у Білорусі та Росії, на похорон не приїхали.
01975-08-1919 серпня1975, КостопільРівненська область. Сержант, водій окремого танкового батальйону 1-ї ОТБр. Закінчив Камінь-Каширське ПТУ на Волині (1995, столяр). У 1995—1998 служив за контрактом у в/ч ЗСУ м. Костопіль. Водій-далекобійник вантажних перевезень. Мобілізований 05.09.2014 як доброволець. Залишилось двоє дітей.
Підірвався на вибуховому пристрої з «розтяжкою» під час виконання бойового завдання у с. Златоустівка (Волноваський район). Загинув, прикривши собою побратима. Похований в с. Пісків[12].
2392
Литкін Андрій Володимирович
01976-11-2323 листопада1976, ТомаківкаДніпропетровська область. Солдат, водій 43-го ОМПБ «Патріот». 1993 закінчив Томаківський професійний аграрний ліцей, за спеціальністю «Тракторист-машиніст широкого профілю, водій автомобіля категорії „С“». Мобілізований у липні 2014. Залишились мати і сестра.
Під час бойового виїзду з опорного пункту поблизу с. Славне (Мар'їнський район) близько 16:30 МТ-ЛБ наїхала на протитанкову міну, від вибуху Іван загинув на місці, його брат Роман дістав поранення і травму. Похований в рідному селі[14].
01979-05-1010 травня1979, ЯкушинціВінницький районВінницька область. Проживав у с. Дашківці (Літинський район) та м. Вінниця. Старший сержант, старший водій автомобільного взводу автомобільної роти батальйону забезпечення 230-ї ОБЗ Командування ПС ЗСУ, в/ч А0549. На військовій службі за контрактом з 2001. 05.03.2015 приїхав до зони АТО у четверте відрядження. Залишилися дружина та донька.
Загинув близько 15:00 в результаті обвалу бетонної плити під час проведення будівельних робіт з укріплення бліндажу на території військового аеродрому Краматорська. Похований у Дашківцях[17].
01959-10-077 жовтня1959, 55 років, Усть-НераЯкутіяРРФСР. Проживав у м. ШепетівкаХмельницька область, останні 15 років — у с. Іванківці (Хмельницький район). Боєць 1-го окремого інженерно-будівельного батальйону. З родини репресованих (за участь в ОУН і УПА). У 1960-х родина повернулася до України, проживала в Макіївці, з 1970-х — у Шепетівці. Діяч козацького руху Хмельниччини та УНА-УНСО, член УНА. Активний учасник Революції Гідності. Доброволець батальйону УНСО, з осені 2014 — в ЗСУ.
01964-04-1313 квітня1964, 50 років, Дніпро. Мешкав у с-щі Мирне Дніпропетровської області. Спеціаліст ІІ категорії, фахівець групи ППСМОП «Дніпро-1». Колишній військовослужбовець. 05.11.2014 добровольцем прийшов до полку (через вік прийнятий на цивільну посаду), з грудня на передовій виконував завдання з налагодження зв'язку. Залишилися дружина та двоє дітей.
Підірвався на вибуховому пристрої з «розтяжкою» під час патрулювання території поблизу с-ща Піски (Ясинуватський район). Закрив собою гранату, врятувавши життя двох молодих бійців. Похований у Дніпрі[22].
Загинув об 11:15 в результаті підриву на міні з «розтяжкою» поблизу м. Красногорівка, під час виконання завдання зі встановлення спецобладнання. Похований у Києві[23].
01989-10-2121 жовтня1989, СолонеДніпропетровська область. Солдат, номер обслуги 93-ї ОМБр. Закінчив з відзнакою Солонянський аграрний ліцей. Мобілізований навесні 2014 як доброволець. Залишились мати і дружина.
Розвідники на автомобілі УАЗ підірвались на протитанковій міні, коли поверталися після виконання бойового завдання, поблизу села Нижнє Лозове (за іншими джерелами — Семигір'я) Бахмутського району, — двоє загинули, ще двоє дістали контузії. Похований у с. Ковалівка[25].
01981-09-2323 вересня1981, ПриморськЗапорізька область. Старший сержант, головний сержант взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідроти 30-ї ОМБр. 2002 закінчив ВПУ № 40 м. Мелітополь. 2006—2009 служив у 30 ОМБр за контрактом, 2013 повернувся до бригади. На фронті з липня 2014, пройшов бої за Степанівку, Дебальцеве. Залишилися дружина та двоє синів.
Розвідники на автомобілі УАЗ підірвались на протитанковій міні, коли поверталися після виконання бойового завдання, поблизу села Нижнє Лозове (за іншими джерелами — Семигір'я) Бахмутського району, — двоє загинули, ще двоє дістали контузії. Похований у м. Новоград-Волинський[25].
01961-06-2222 червня1961, КременчукПолтавська область. Солдат, номер обслуги гранатометного відділення 95-ї ОАеМБр. Працював слюсарем на Кременчуцькій автобазі, Крюківському вагонобудівному заводі, у приватних фірмах. Мобілізований як доброволець навесні 2014, на фронті з серпня. Залишилася дружина та донька.
Загинув близько 16:00 в районі м. Авдіївка внаслідок артилерійського обстрілу, утримуючи позиції під час спроби прориву противника з боку м. Ясинувата. Похований у Кременчуці[26]
01981-06-2020 червня1981, КобелякиПолтавська область. Старший солдат, номер обслуги — заступник командира механізованого взводу 17-ї ОТБр. За фахом механізатор. Працював у ПрАТ «Кобеляцький завод продтоварів „Мрія“». Мобілізований у серпні 2014. Залишилася дружина та двоє синів.
Під час пішого патрулювання в районі західної околиці смт Станиця Луганська підірвався на вибуховому пристрої, від отриманих поранень загинув на місці. Ще один боєць зазнав важких поранень. Похований у Кобеляках[27].
Поблизу міста Артемівськ (Донецька область) в польовому таборі ЗСУ внаслідок пожежі близько 04:00 загинув один військовослужбовець, п'ятьох ушпиталено. За попередніми даними, пожежа сталася внаслідок необережного поводження з вогнем. Військова прокуратура відкрила кримінальне провадження[28].
Загинув від вогнепального поранення[29]. За повідомленням Геннадія Москаля, близько 15:00 блокпост на трасі «Бахмутка» біля села Оріхове (Попаснянський район) обстріляли з автоматичної зброї. Віталій дістав кульові поранення тулуба і через кілька годин помер у міській лікарні Лисичанська. Похований в с. Євсуг[30].
01977-01-099 січня1977, Луцьк. Проживав у с. ЗміїнецьВолинська область. Старшина, командир відділення — заступник командира зенітного артилерійського взводу 4-го МБ 24-ї ОМБр. Працював на Луцькому державному підшипниковому заводі на посаді терміста; останнім часом — ковалем на приватному підприємстві. Мобілізований 28.08.2014. Залишилась донька.
Загинув від кульового поранення у шию під час бойового зіткнення з ДРГ противника поблизу с-ща Опитне (Ясинуватський район), — у бою прикрив пораненого товариша і потрапив під кулеметний вогонь. Похований у Рівному[35].
01977-12-2828 грудня1977, КоцюбинськеКиївська область. Проживав у м. Буча. Старшина, головний сержант роти — командир взводу снайперів 1-ї аеромобільно-десантної роти 90-го ОДШБ «Житомир»81-ї ОДШБр. Строкова служба — батальйон СпП Нацгвардії (1996, Сімферополь). Чемпіон України з карате, боксер. Здобув вищу юридичну освіту. Підприємець, директор власної фірми. Активіст ГО «Нові обличчя». Доброволець, у війську з вересня 2014, учасник оборони ДАП. Залишилась дружина та троє дітей.
Загинув у боєзіткненні з ДРГ противника, рятуючи пораненого 20-річного бійця, поблизу с-ща Опитне (Ясинуватський район). Похований у Коцюбинському[36].
Вранці на в'їзді до м. Волноваха троє людей, під виглядом українських добровольців, зупинили три вантажні фури під приводом запобігання контрабанди товарів. Близько 07:00 під'їхали працівники СБУ, виник конфлікт. У Мандзика відібрали службове посвідчення і табельний автомат. Після чого ватажок угруповання (Денис Гордєєв, «Адвокат») зробив два постріли з автомата — перший у повітря, а другий — в голову Мандзика. Від отриманих поранень оперативник помер в машині «швидкої допомоги». Похований у Луцьку. Підозрювані у вбивстві затримані[38].
22 березня в околицях Слов'янська, повертаючись з нічного завдання, автомобіль розвідників підірвався на фугасі і вилетів у кювет, де врізався в дерево. Капітан Шпак дістав важкі поранення, від яких помер 24 березня в лікарні ім. Мечникова м. Дніпро. Похований у Херсоні[42]. Тоді ж був поранений солдат Микола Твердохліб, помер 28 березня.
01991-06-1515 червня1991, КонотопСумська область. Розвідник, ройовийДобровольчого батальйону ОУН. Здобув фах повара. З 2012 служив у розвідроті 1-ї ОТБр. З весни 2014 в Одесі чергував на блокпостах, проводив вишколи в таборі, займався волонтерством. На фронт пішов добровольцем, перебував у складі батальйонів «Айдар», «Азов», «ОУН». З кінця січня 2015 воював у Пісках. Залишились батьки і сестра.
25 березня поблизу с-ща Піски (Ясинуватський район) під час розвідки в районі ДАП просунувся вперед та потрапив у засідку. Витягнути пораненого через обстріли вдалося лише з третьої спроби, в темряві. На ранок помер у лікарні від втрати крові внаслідок вибухової травми. Похований у Конотопі[43].
2422
Миргородський Олександр Миколайович (Позивний «Батя»)
Загинув від пострілу з АКС-74 у підборіддя в кімнаті на 2-му поверсі бази роти в приміщенні СТО на виїзді з Лисичанська. Слідчий лисичанської поліції через рік закрив справу, — за версією слідства Дмитро здійснив самогубство. Батьки кажуть, що за кілька днів до смерті Дмитро просив їх не вірити у випадкову смерть, якщо щось станеться, і назвав ім'я командира роти Ігоря Радченка («Рубіж»). Через суд справу було поновлено[47].
За словами 20-річного бійця 24-ї бригади Андрія Бобрика, 26 березня в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» під час артобстрілу загинув екіпаж БМП. Снаряд влучив у бойову машину, і п'ятеро бійців загинули на місці, сам Андрій перед тим встиг вилізти з люка і його відкинуло ударною хвилею. Ще один боєць вижив, але дістав важких поранень.[48] Інших підтверджень немає.
2424
Донецька область. Дільничний інспектор міліції Красноармійського РВ УМВС України в Донецькій області.
Знайдений з вогнепальним пораненням голови поблизу блокпоста у селі Михайлівка (Красноармійський район) Донецької області. За попередніми даними, покінчив життя самогубством, застрелившись з табельного пістолету.[49]
2425
Дяченко Олег Вікторович
01974-04-1616 квітня1974, Кам'янкаЧеркаська область. Сержант, водій роти матеріально-технічного забезпечення 12-го ОМПБ «Київ». Служив механіком-мотористом у Кронштадті на Балтійському флоті, по тому — в Севастополі на суднах ВМС України, звільнився у званні старшини. Займався картингом, автоперегонами, настільним тенісом. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. Їздив у зону АТО як волонтер. Мобілізований Святошинським РВК м. Київ. Перевозив зв'язківців батальйону, встановлював антени зв'язку в Щасті, Станиці Луганській. Залишились мати, дружина та двоє дітей.
01984-08-1818 серпня1984, Перемога (Лозівський район)Харківська область. Солдат, інструктор (помічник кулеметника) 4-ї розвідгрупи СпП окремого загону розвідки СпП «Арес»НГУ. Строкова служба — морська піхота, м. Феодосія. 2009 заочно закінчив ХНУВС (бакалавр, «Психологія»). З 2011 — інспектор ППС міліції м. Харкова. Під час Революції Гідності був відправлений до Києва. У травні 2014 звільнився з міліції, працював на будівництвах. 29.01.2015 зарахований на службу в НГУ. Залишились батьки і брат — учасник АТО з 2014.
22 березня в околицях Слов'янська, повертаючись з нічного завдання, автомобіль розвідників підірвався на фугасі і вилетів у кювет, де врізався в дерево. Солдат Твердохліб дістав важкі поранення, від яких помер 28 березня в лікарні ім. Мечникова м. Дніпро. Похований в с. Перемога[51]. Тоді ж був поранений капітан Ігор Шпак, помер 24 березня.
01968-04-1919 квітня1968, ПідволочиськТернопільська область. Капітан, заступник командира з озброєння 4-ї механізованої роти 2-го МБ 72-ї ОМБр. З родини військового. Закінчив Академію ДПСУ, начальник 4-ї застави Чернівецького прикордонного загону, був поранений у 1993 при виконанні обов'язків, продовжив службу в Рівному, 2008 звільнений в запас. Працював у Волочиському КП «ЖЕК». Мобілізований 2014-го як доброволець, на фронті з січня 2015. Залишилися дружина та син.
Дістав поранення у живіт і складну травму хребта в результаті вибуху в зоні АТО. Лікувався у Харкові та Києві, переніс кілька операції. 20 березня відправлений до шпиталю Бундесверу в м. Ульм (Німеччина). Після операції подзвонив мамі, але вранці 31 березня помер. Похований в с. Бобринка[54].
Помер під час несення служби в районі м. Маріуполь, — не витримало серце. Похований на кладовищі села Матійово[55].
Квітень
2431
Сірий Олександр Валентинович
01974-11-1717 листопада1974, Красноярський крайРРФСР. З 1991 мешкав у с. Бурімка (Семенівський район)Полтавська область. Військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено). Здобув професію тракториста. З родиною переїхав в Україну. Після строкової служби в ЗСУ працював у селі Бурімка в місцевому господарстві. Мобілізований в липні 2014, з січня 2015 брав участь в АТО.
01965-10-2222 жовтня1965, Глибоке (Бориспільський район)Київська область. Сержант, військовослужбовець ДПСУ. Служив у прикордонних військах, працював у Бориспільському аеропорту. Мобілізований як доброволець у червні 2014. Службу проходив у складі екіпажу БТР, з липня служив на адмінкордоні з Кримом у Чаплинському районі, по тому переведений до Маріуполя. Залишилася дружина та 4 дітей, — дві доньки 1997 і 1999 р.н. та двоє синів 2001 і 2014 р.н. Після смерті батька син Ігор вступив до Військового ліцею імені Івана Богуна.
Загинув внаслідок підриву на міні поблизу міста Авдіївка (Донецька область). 8 квітня Андрія та Дмитра поховали поруч на сільському кладовищі Суська.[58][59]
Загинув внаслідок підриву на міні поблизу міста Авдіївка (Донецька область). 8 квітня Дмитра та Андрія поховали поруч на сільському кладовищі Суська.[58][59]
01964-02-2727 лютого1964, 51 рік, ЧирчикУзбекистан. Проживав у ЛуцькуВолинська область. Капітан, військовослужбовець 122-го окремого аеромобільного десантно-штурмового батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка). В Узбекистані розпочав армійську службу, звільнився у званні капітана, після чого переїхав на Волинь. Працював підприємцем на Центральному ринку Луцька. Мобілізований у серпні 2014 року як доброволець. Старший син Юрія захищає Україну в складі 25-ї аеромобільної бригади.
Загинув внаслідок підриву на міні поблизу міста Авдіївка (Донецька область). 8 квітня з воїном попрощалися у Луцьку, похований у селі Усичі Луцького району.[58][60]
Отримав тяжкі поранення 3 квітня внаслідок підриву на міні поблизу міста Авдіївка (Донецька область). Від отриманих поранень вранці 5 квітня помер у Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова. Похований у Рівному на Басівкутському кладовищі поряд із батьком.[58][62]
Загинув близько 9:30, в результаті обстрілу ВОП «Фасад» на мосту біля м. Щастя з ПТРК, — ракета влучила у мінний шлагбаум, здетонували міни ТМ-62, від вибуху загинули четверо військовослужбовців, які перебували поряд у машині. Похований в смт Борова[63].
Загинув близько 9:30, в результаті обстрілу ВОП «Фасад» на мосту біля м. Щастя з ПТРК, — ракета влучила у мінний шлагбаум, здетонували міни ТМ-62, від вибуху загинули четверо військовослужбовців, які перебували поряд у машині. Похований у місті Мерефа Харківського району[63].
01958-06-3030 червня1958, 56 років, Хлібне (Лозівська міська рада), Харківська область. Проживав в смт Панютине. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 5-ї МР 2-го МБ 92-ї ОМБр. Електромонтер на Панютинському вагоноремонтному заводі. Активний учасник Революції Гідності, один з організаторів самооборони у Лозовій. Мобілізований як доброволець. Залишились дружина, двоє дітей та 5 онуків.
Загинув близько 9:30, в результаті обстрілу ВОП «Фасад» на мосту біля м. Щастя з ПТРК, — ракета влучила у мінний шлагбаум, здетонували міни ТМ-62, від вибуху загинули четверо військовослужбовців, які перебували поряд у машині. Похований в с. Хлібне[63].
01982-06-2525 червня1982, ПересипкиПутивльський районСумська область. Старший солдат, снайпер 5-ї МР 2-го МБ 92-ї ОМБр. Строкова служба — снайпер у спецпідрозділі розвідки. Працював єгером, останні роки — у Києві на заробітках. Мобілізований 04.08.2014. Залишилась донька.
Близько 9:30 російські бойовики з ПТРК обстріляли ВОП «Фасад» на мосту біля м. Щастя. В результаті влучення ракети в мінний шлагбаум здетонували міни ТМ-62, від вибуху троє військовослужбовців загинули на місці, Олексій помер від поранень дорогою до лікарні. Похований в с. Пересипки[63].
Загинув близько 10:55 поблизу с. Широкине, — під час зміни позицій для покращення коригування вогню позашляховик з військовими підірвався на протитанковій міні. Внаслідок вибуху офіцер дістав мінно-вибухову травму, що несумісна з життям. Похований у Запоріжжі[64].
Загинув близько 10:55 поблизу с. Широкине, — під час зміни позицій для покращення коригування вогню позашляховик з військовими підірвався на протитанковій міні. Внаслідок вибуху загинули двоє коригувальників, водій Геннадій Замотаєв зазнав важких поранень. Похований у Запоріжжі[65].
01967-04-055 квітня1967, Куна (Гайсинський район)Вінницька область. Проживав у м. Одеса. Прапорщик, розвідник 28-ї ОМБр. Закінчив Немирівський будівельний технікум. Останні роки працював будівельником в Одесі. Мобілізований у липні 2014 як доброволець. Залишилась донька і внук в РФ.
Загинув в смт Борівське поблизу Сєвєродонецька, у місці дислокації військового підрозділу, через вибух гранати «Ф-1». Ще двоє бійців отримали поранення. Похований у Морозовичах[67].
01975-01-011 січня1975, ОчаківМиколаївська область. Старший мічман, командир підрозділу 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМС ЗСУ. Залишилася дружина та двоє дітей, донька і син. Сергій Козаков представлений командуванням до військового звання лейтенанта.
Загинув під Маріуполем, врятувавши життя вісьмох бійців. Близько 2:00 на позиції військових виникла пожежа. Сергій забіг у намет, де спали бійці, підняв їх по тривозі та виштовхнув з намету. У цей момент через пожежу вибухнули боєприпаси, воїн отримав поранення несумісні із життям. За попередньою версією, пожежа стала наслідком диверсії терористів. 10 квітня на території військової частини А2637 Сергія провели в останню путь та поховали в очаківській землі.[68]
Загинув у селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком, підірвався на міні під час виконання бойового завдання. Похований на центральній алеї Ямпільського міського кладовища.[69]
01985-03-2525 березня1985, ОбухівКиївська область. Старший солдат 11-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 11-й БТО «Київська Русь»). Закінчив Кооперативний економічний технікум. У 2003—2004 роках проходив строкову військову службу. Працював на Київському картонно-паперовому комбінаті машиністом автоматизованих ліній. У травні 2014 року добровольцем пішов захищати Батьківщину.
Загинув внаслідок артилерійського обстрілу російськими збройними формуваннями селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком, на лінії розмежування з окупованою територією. Олег загинув, коли намагався допомогти своїм пораненим побратимам.[70][71]
01967-11-1515 листопада1967, РРФСР, СРСР[74]. Водій 2 відділення 1 взводу роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення 27-й бригади Національної гвардії України, в/ч 3066 (Київ). Був призваний 4 лютого 2015 року Дніпровським районним у м. Києві військовим комісаріатом. Залишились дружина, донька та син.
019881988, МаріупольДонецька область. Лейтенант міліції, дільничний інспектор Жовтневого райвідділу міліції Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області. Був єдиним сином у матері. Починав службу в Іллічівському райвідділі міліції Маріупольського МУ, останній рік працював на посаді у Жовтневому райвідділі[76]. Був поранений під час спроби захоплення терористами в/ч 3057 Нацгвардії в Маріуполі у квітні 2014[77]. Залишились мати, дружина.
Виїхав для перевірки місця знаходження підозрюваного у вимаганні, за адресою його проживання у м. Маріуполь. Господар будинку, раніше судимий Шилін С. В., при зустрічі завдав правоохоронцю не менше 10 ударів сокирою в голову, міліціонер помер на місці. Похований у Маріуполі. Злочинця затримано вночі 11 квітня, слідством встановлено що він із травня 2014 в складі терористичної організації «ДНР» брав участь у захопленні держустанов Маріуполя. В березні 2018 Шиліна засуджено до довічного ув'язнення[78].
На блокпосту поблизу с. Врубівка (Попаснянський районЛуганська область) через необережне поводження зі зброєю боєць Нацгвардії вистрелив з автомата у свого колегу, який від отриманих поранень в шию помер на місці. Винуватця засуджено до трьох років позбавлення волі. Загиблий був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та відзнакою «За доблесну службу» (посмертно)[79].
01976-07-2020 липня1976, Ройлянка (Саратський район)Одеська область. Солдат 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). 1992 року закінчив Старокозацьке сільськогосподарське училище, де здобув професію механізатора. Пройшов строкову армійську службу, працював у рідному селі в колгоспі ім. Карла Маркса з 1993 по 2002 рік. У 2002—2010 роках проживав на батьківщині дружини, в селі Павлівка (тепер — Роздільнянського району), у 2010 після розлучення повернувся до рідного села, де працював і проживав до останнього часу. Призваний за мобілізацію 6 серпня 2014 року. Залишилося двоє дітей, 13-річна донька та 4-річний син.
Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок підриву на «розтяжці» поблизу с. Березове (Мар'їнський район) Донецької області. Похований в с. Ройлянка.[80]
01979-12-022 грудня1979, Кропивницький. Солдат, стрілець 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Закінчив ПТУ № 8 у Кіровограді, відслужив в армії. До війни працював на підприємстві «Креатив». Мобілізований у лютому 2015 року.
Покінчив життя самогубством біля села Зайцеве (Артемівський район) Донецької області, вистрелив собі у підборіддя з автомату АКС-74.[82] Похований у рідному селі 6 травня 2015 року.[83]
01991-10-077 жовтня1991, МелітопольЗапорізька область. Молодший сержант, далекомірник роти охорони 25-ї гвардійської бригади транспортної авіації, в/ч А3840 (Мелітополь). Мобілізований 11 серпня 2014 року, кілька разів писав рапорти про переведення на східний фронт, відряджений до зони АТО 29 березня 2015 року у складі зенітного розрахунку зведеного загону Повітряних сил ЗСУ. Залишився маленький син.
Під час чергового обстрілу українських позицій (опорний пункт «Зеніт») поблизу міста Авдіївка (Донецька область) близько 9:00 уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з боєзапасами в бліндажі. Від вибуху боєзапасів Богдан і ще четверо його товаришів, які перебували у бліндажі, загинули на місці. Упізнання проводилося за експертизою ДНК. 22 червня 23-річного захисника провели в останню путь в Мелітополі.[86][87]
Під час чергового обстрілу українських позицій поблизу міста Авдіївка (Донецька область) уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з боєзапасами в бліндажі. Від вибуху боєзапасів 5 бійців, які перебували у бліндажі, загинули на місці. Упізнання проводилося за експертизою ДНК. 23 вересня 2015 року у рідному селі відбулося поховання.[86][88] В квітні 2017 року волонтери повідомили, що знайдені і повернуті додому останки Олександра Тищенка, поховання 8 травня у с. Мигалки.[89]
01988-03-1818 березня1988, УзинБілоцерківський районКиївська область. Солдат 40-ї бригади тактичної авіації, в/ч А1789 (Васильків), в зоні АТО у складі зведеного загону Повітряних сил ЗСУ. 2006 року закінчив Білоцерківський професійний ліцей № 15, де здобув професію слюсар з ремонту автомобілів. Строкову службу проходив у навчальному центрі «Десна». Під час війни був мобілізований 1 серпня 2014 року, з 5 листопада перебував у зоні АТО під Донецьком. Залишилися мати, сестра, брат.
Під час чергового обстрілу українських позицій поблизу міста Авдіївка (Донецька область) уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з боєзапасами в бліндажі. Від вибуху боєзапасів 5 бійців, які перебували у бліндажі, загинули на місці. Упізнання проводилося за експертизою ДНК. 12 серпня 2015 року Дмитра поховали на Новому міському кладовищі Узина.[86][90]
Під час чергового обстрілу українських позицій поблизу міста Авдіївка (Донецька область) уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з боєзапасами в бліндажі. Від вибуху боєзапасів 5 бійців зведеного загону Повітряних сил (один з мелітопольської в/ч і четверо — з васильківської в/ч), які перебували у бліндажі, загинули на місці. Упізнання проводилося за експертизою ДНК. 12 вересня 2015 року Василя поховали на сільському кладовищі у Кузьминцях.[86][91]
Під час чергового обстрілу українських позицій поблизу міста Авдіївка (Донецька область) уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з боєзапасами в бліндажі. Від вибуху боєзапасів 5 бійців зведеного загону Повітряних сил (один з мелітопольської в/ч і четверо — з васильківської в/ч), які перебували у бліндажі, загинули на місці. Упізнання проводилося за експертизою ДНК. В серпні 2015 року Олексія поховали у Дибинцях.[86][92]
01992-03-1414 березня1992, Київ. Гранатометник рою добровольців «Чорного Комітету» у батальйоні «ОУН». Мати військова. До війни був активним борцем проти режиму Януковича, учасником Революції Гідності. Передивлявся багато батальйонів з розрахунком на те, щоб не підписуватись ані під МВС, ані під ЗСУ і обрав батальйон «ОУН», куди пішов добровольцем. Свій АГС назвав «Бобом». Пробув місяць у селищі Піски. 1 березня 2015 року повернувся на ротацію до Києва, через деякий час повернувся на передову.
Під час бою на околицях селища Піски (Ясинуватський район) Олег до останнього відстрілювався, щоб врятувати побратимів від оточення і дати їм можливість вивести поранених з поля бою. У перестрілці воїн отримав смертельне поранення. 18 квітня з 23-річним захисником попрощалися у Києві.[93]
Загинув у селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком під час мінометного обстрілу ротного опорного пункту.[94] Поранений боєць ДУК розповів, що 13 квітня їх позицію у селищі Піски обстріляли з танку, снаряд влучив у будівлю, де перебували бійці 93 омбр та ДУК-ПС, один солдат 93 бригади загинув, троє бійців дістали поранень та опіків.[95]
01977-05-2424 травня1977, КобелякиПолтавська область. Проживав у м. Артемівськ (Донецька область). Санінструктор та інструктор зі стрілецької справи окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ». Родина Олександра родом із міста Кобеляки (родове прізвище Лоза), але постійно проживала в Артемівську. У Кобеляках пройшло його дитинство. З початком військових дій на сході він із сім'єю переїхав до Полтави. На початку 2015 року пройшов підготовчі курси санінструктора, у лютому добровольцем поїхав до зони АТО. Залишилися мати, 4-річна донька.
Загинув унаслідок прямого влучання артилерійського снаряду у розташування медичної частини в селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Олександр допомагав медикам, і саме у цей час в подвір'я влучив снаряд, осколок від якого поцілив добровольцеві в серце. Врятувати його не вдалося. Похований у Кобеляках.[97]
019741974, Грузія. Грузинський доброволець, бойовий інструктор Полку особливого призначення «Азов», воював разом з українцями, долучившись до захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників. Раніше Георгій служив у батальйоні імені Гулуа, захищав Грузію від агресії Росії у російсько-грузинській війні 2008 року, потім переїхав до Туреччини, де проживав постійно. Після початку військового конфлікту на Донбасі приїхав в Україну добровольцем, навчав українських бійців. Залишилися дружина та троє дітей. Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).
Загинув у бою з окупантами України в районі села Широкине (Донецька область). Диверсійно-розвідувальна група противника наштовхнулася на позиції полку «Азов», стався бій. Гергій отримав смертельні поранення, його тіло залишилось на території, що прострілювалась і російські бойовики не давали його забрати, а пізніше замінували. Загиблого вдалося вивезти після 10-годинних переговорів за участі ОБСЄ. 24 квітня відбудеться прощання з воїном на Майдані Незалежності у Києві.[99]
Загинув у місті Костянтинівка (Донецька область) під час обслуговування техніки та озброєння в парку бойових машин у пункті постійної дислокації, при знятті штатного КПВТ з БТР-70. Поховали Олександра в с. Пустоварівка Сквирського району, поряд із батьком.[100]
Загинув в ніч на 21 квітня поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком внаслідок обстрілу опорного пункту 120-мм мінами з боку російських збройних формувань. Загинули двоє бійців: військовий 93-ї бригади і доброволець батальйону «ОУН», ще один військовий дістав поранення.[101]
01964-11-055 листопада1964, 50 років, Мурманська областьРРФСР. Проживав у м. ЖмеринкаВінницька область. Розвідник, стрілець добровольчого батальйону «ОУН». Виріс у сім'ї військового. Ветеран-«афганець», ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Працював на залізничному підприємстві. Служив у недержавній охороні. Переніс інсульт, мав групу інвалідності, але добровольцем пішов на фронт у лютому 2015 року. Залишилася брат, дружина та дорослий син. За тиждень після смерті Олега народилася внучка.
Помер внаслідок хвороби, яка розвинулася під час несення служби під Луганськом, де в нього почалися болі в хребті. Лікарі поставили діагноз — саркома кісток. Лікувався у Харківському шпиталі, потім був переведений до Онуфрієвської районної лікарні, за кілька днів помер. Поховали Юрія 23 квітня на Свіштовському кладовищі Кременчука у секторі Героїв АТО.[104]
01970-05-099 травня1970, СаблинеЗнам'янський районКіровоградська область. Молодший сержант, військовослужбовець 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Після служби в армії служив у лінійному відділі на станції Знам'янка УМВС України на Одеській залізниці. Спочатку був міліціонером, потім — помічником оперуповноваженого відділення карного розшуку та інспектором патрульної служби взводу міліції громадського відділу. Нагороджений медалями «За сумлінну службу» третього та другого ступенів, відзначений 32-ма заохоченнями. Через 20 років служби в органах внутрішніх справ вийшов на заслужений відпочинок. У 2014 році добровольцем записався до батальйону «Донбас», потім перейшов до ЗСУ. Залишилася мати.
Загинув у зоні АТО. Місце і обставини не уточнено. Підрозділ, у якому служив Віктор, дислокувався в районі міста Авдіївка поблизу Донецька. Похований у Саблине.[105] За повідомленням прес-служби ГУ МВС у Донецькій області, увечері 20 квітня в одному з кафе Красноармійська (Донецька область) через конфлікт один військовий вистрілив з автомата в свого товариша, 1979 року народження. Постраждалий був госпіталізований з пораненням у живіт і помер в лікарні вранці 21 квітня. Відкрите кримінальне провадження, винуватець затриманий. У соцмережах повідомлялось, що загиблий — молодший сержант ЗСУ Віктор (позивний «Ярмо»), родом з Кременчука.[106]
01971-11-099 листопада1971, Рівне. Старший лейтенант, заступник командира роти з озброєння 703-го інженерного полку. Випускник НУВГП. Інженер, успішний підприємець (виробництво матеріалів, ремонтно-будівельні роботи). Волонтер. На фронті з вересня 2014, доброволець, пройшов бої за Дебальцеве. Залишились дружина, 4 сини і внук.
У квітні дістав важкі поранення внаслідок підриву на міні поблизу с-ща Піски (Ясинуватський район), втратив обидві ноги. 24 квітня о 5:00 помер у військовому госпіталі м. Дніпро. Похований в Кам'янському[108].
01974-08-2121 серпня1974, ТетіївКиївська область. Старшина роти вогневої підтримки 11-го ОМПБ «Київська Русь». Працював трактористом і водієм у Тетіївському РО «Сільгоспхімія», до війни — водієм у ПОПП «Еліта». Мобілізований 19.06.2014 як доброволець. Залишилася дружина та троє синів.
01973-12-3030 грудня1973, Київ (Поділ). Старший сержант, командир 2-го відділення 2-го взводу СпП 4-ї роти СпП 2-го БСП «Донбас»НГУ. Доброволець. Залишились дружина та син.
О 6:20 російсько-терористичні збройні формування почали артобстріл околиць с. Широкине. Снаряд калібру 122-мм пробив цегляну стіну укриття — Костянтин отримав осколкові поранення у груди. Помер від поранень і втрати крові під час евакуації до лікарні Маріуполя. Похований у Києві[110].
01969-08-1111 серпня1969, Дніпро (Таромське). Старший сержант, заступник командира взводу 93-ї ОМБр. Мобілізований в лютому 2015. Був командиром взводного опорного пункту в Опитному поблизу Донецького аеропорту. Залишились дружина та двоє дітей.
Загинув від смертельного поранення під час мінометного обстрілу ВОП в с-щі Опитне (Ясинуватський район), відбиваючи вогнем з ДШК атаку піхоти противника, що почала просуватись під прикриттям мінометів. Похований у Дніпрі[111].
Загинув близько 10:00 на КПП поблизу с. Гранітне (Волноваський район) під час конфлікту зі співслужбовцем. Прапорщик з автомату зробив 8 пострілів у сержанта, який загинув на місці. Прапорщика затримано, відкрито кримінальне провадження за статтею 115 (умисне вбивство). Похований у Таджикистані[114].
За повідомленням «Громадське ТБ», російські збройні формування з РСЗВ «Град» обстріляли місто Авдіївка поблизу Донецька. Загинув один військовий, ще 4 дістали поранень.[116] За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій один український військовослужбовець загинув, ще 14 зазнали поранення. «Переважна більшість цих інцидентів припадає на наші позиції в районі Авдіївки».[117]
01977-09-2929 вересня1977, КременчукПолтавська область. Старший солдат, кухар взводу матеріального забезпечення танкового батальйону 72-ї ОМБр. Заочно закінчив факультет психології, працював у Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, але потрапив під скорочення. Батько-одинак, сам виховував 14-літню доньку. Мобілізований у січні 2015 як доброволець, на фронті з 15 березня.
Дістав важкі осколкові поранення на блокпосту поблизу с-ща Піски (Ясинуватський район), — під ногами розірвалася міна, — помер у шпиталі від поранень. Похований у Кривому Розі[119].
Загинув від вибухової травми під час виконання військового завдання поблизу окупованого с. Спартак (Ясинуватський район). Похований в с. Мартинівка[120].
01985-05-011 травня1985, Дібрівне (Городнянський район)Чернігівська область. Старший солдат, старший стрілець 2 відділення 2 взводу 2 роти 41-го ОМПБ «Чернігів-2»1-ї ОТБр. Працював електромонтером на «ЗАЗ» у Чернігові. Строкова служба — ВВ МВС. Працював в «Укртелекомі» у Городні, на будівництві в Києві. Останні роки жив у с. Дібрівне, займався садом, теплицями, пасікою, робив на замовлення двері та вікна. Мобілізований у вересні 2014 як доброволець. Залишились батьки.
Загинув від осколкових поранень внаслідок підриву на протипіхотній міні з «розтяжкою», під час розвідки, поблизу с. Новогригорівка (Старогнатівська сільська рада) Волноваського району. Похований у с. Дібрівне[121].
Загинув від осколкових поранень внаслідок підриву на протипіхотній міні з «розтяжкою», під час розвідки, поблизу с. Новогригорівка (Старогнатівська сільська рада) Волноваського району. Похований у с. Охрамієвичі[121].
Загинув у ДТП, що сталося о 00:40 у ніч на 1 травня на 302 км автотраси Київ — Харків поблизу смт Решетилівка (Полтавська область). Мікроавтобус «Volkswagen Transporter» виїхав на смугу зустрічного руху і зіткнувся з військовим автобусом «ХАЗ-3250», який перевозив демобілізованих із зони АТО до Києва. За фактом ДТП відкрито кримінальне провадження[122].
28 квітня у селі Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком снаряд влучив прямим попаданням у кімнату, де відпочивали бійці, тоді один боєць загинув, п'ятеро отримали поранення. Найтяжчі поранення дістав Олександр, його доправили до шпиталю. 1 травня він помер у реанімації, так і не прийшовши до тями.[123]
У бою з російськими збройними формуваннями, обороняючи село Широкине (Новоазовський районДонецька область), був поранений снайпером у голову, куля пробила каску. Помер у лікарні міста Маріуполь під час другої операції. Поховали воїна у рідному селі Грудки на Камінь-Каширщині.[124]
Близько 16-00 на закладеному фугасі біля села Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області на ґрунтовій дорозі підірвалася БРДМ-2 ЗСУ. На місці загинули двоє військових, ще троє отримали поранення й госпіталізовані[125][126].
Близько 16-00 на закладеному фугасі біля села Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області на ґрунтовій дорозі підірвалася БРДМ-2 ЗСУ. На місці загинули двоє військових (30 та 40 років), ще троє отримали поранення й госпіталізовані.[125][127]
01987-11-2626 листопада1987, ПавлоградДніпропетровська область. Солдат, майстер – номер обслуги мінометної батареї 2-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади, в/ч пп В3675 (Кривий Ріг). Закінчив Західно-Донбаський професійний ліцей. З 2007 року працював підземним електрослюсарем ДТЕК ШУ «Павлоградське». Мобілізований 14 серпня 2014 року. Неодружений.
3 травня був поранений поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під час мінометного обстрілу російськими бойовиками — 120-мм міна влучила в окоп, де бійці монтували кабель (поранення отримали двоє бійців). Дмитро помер від отриманих поранень у лікарні міста Селидове о 7-й годині ранку, Олег з важкими пораненнями перебуває у шпиталі. Похований на кладовищі селища Красногірка в Краматорську[129][130].
Загинув близько 4:35 у районі міста Світлодарськ (Донецька область) у бою з диверсійно-розвідувальною групою противника, яка із засідки обстріляла з РПГ та стрілецької зброї українських військових під час об'їзду ними блок-постів. Ще шестеро військовослужбовців отримали поранення, один з них — у важкому стані[131][132].
01972-06-2828 червня1972, Києв. Старший лейтенант, командир інженерного-саперного взводу 2 механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Закінчив будівельний інститут, де пройшов військову кафедру. Працював архітектором. Призваний за мобілізацією 26 січня 2015 року. Залишилися батьки, брат і сестра.
Отримав тяжкі поранення поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області, під час проведення інженерної розвідки, коли розміновував вибухівку. Помер від поранень у шпиталі міста Артемівськ (Донецька область).[133] За повідомленням журналіста Андрія Цаплієнка, в результаті підриву на розтяжці один з військових втратив обидві ноги, врятувати його життя не вдалося.[131]
01968-01-2020 січня1968, РідківціЧернівецька область. Сержант, стрілець-номер обслуги 3 роти 1 аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Хрещений як Іван, так його називали у селі. Служив у міліції. Потім займався підприємництвом. Довгий час проживав у м. Чернівці, а останні роки — у рідних Рідківцях. Активний учасник Революції Гідності. Був прихильником ВО «Свобода». Мобілізований у січні 2015 року як доброволець. Залишилися 15-річна донька та хвора мати.
Загинув поблизу міста Авдіївка під Донецьком. БТР-80 ЗСУ підірвався на фугасі, що був закладений терористами. Похований в Енергодарі на міському кладовищі.[134][137]
Загинув поблизу міста Авдіївка під Донецьком. БТР-80 ЗСУ підірвався на фугасі, що був закладений терористами.[134][138] За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули 5 військовослужбовців, ще 12 дістали поранення.[139]
01961-12-2929 грудня1961, Київ. Молодший лейтенант, заступник командира роти — інструктор з повітрянодесантної підготовки роти матеріального забезпечення 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Залишилися дружина, брат, донька, два онука.
Загинув близько опівдні в результаті мінометного обстрілу російськими бойовиками позицій бригади на оборонних рубежах біля селища Луганське (Донецька область). 10 травня бійця провели в останню путь; похований на кладовищі рідного села[142][143].
Херсонські ЗМІ повідомили, що Сергій загинув під Донецьком від ворожого снаряду.[145] За повідомленням прес-офіцера 28 ОМБр В. Омельченка, 7 травня диверсійна група противника в районі міста Мар'їнка під Донецьком з ПТРК обстріляла БМП 28-ї бригади. В результаті обстрілу один військовий загинув, двоє зазнали поранень.[146]
Загинув у бою з терористами поблизу села Червоний Жовтень (Станично-Луганський район) Луганської області, неподалік міста Щастя. Володимир прикривав відхід своїх товаришів, врятував 11 побратимів, а сам загинув. На Memorybook обставини смерті вказані як "трагічно загинув", можливо небойова втрата[147]. Похований у с. Гончари.[148]
01989-10-1010 жовтня1989, ЗаверешицяГородоцький район (Львівська область). Солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив Художнє професійно-технічне училище № 14 у смт Івано-Франкове на Яворівщині. У 2011—2012 роках проходив військову службу у білоцерківській військовій частині. З 2013 року мешкав у Львові, займався виробництвом меблів.[149] Із червня 2014 року захищав Батьківщину у складі ЗСУ. Восени під час відпустки проходив лікування у військовому шпиталі, вдруге відбув на Донбас вже у березні 2015 року.
01977-10-1717 жовтня1977, Біла ЦеркваКиївська область. Солдат, стрілець-радіотелефоніст мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти 11-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 11-й БТО «Київська Русь»). Закінчив ПТУ № 13 за фахом кухаря. Працював на підприємстві «Біглент» пакувальником. Мобілізований як доброволець 15 травня 2014 року. Залишилися батьки та сестра.
Помер в обласній лікарні м. Херсон від хвороби, що пов'язана з хімічним отруєнням внутрішніх органів під час боїв за смт Новосвітлівка під Луганськом у серпні2014 року, де російські збройні формування застосовували заборонені міжнародними конвенціями касетні снаряди з фосфором. Похований в смт Верхній Рогачик.[155]
Застрелився коли стояв на посту на території військового табору роти поблизу села СтарогнатівкаВолноваський район (Донецька область). Похований на кладовищі рідного міста Семенівка.[156] У медичному свідоцтві про смерть бійця причиною назване «навмисне самоушкодження пострілом» і зроблений висновок про самогубство. Але командир роти все-таки не виключає, що справжньою причиною могла бути необережність у поводженні зі зброєю.[157]
8 травня поблизу смт Новотошківське (Попаснянський районЛуганська область), отримав тяжке осколкове поранення під час атаки російських збройних формувань на 29-й блокпост на трасі «Бахмутка». Був прооперований у Лисичанську, пізніше переведений до міста Харків. 15 травня, не приходячи до свідомості, помер від отриманих поранень у Харківському шпиталі. 16 травня з воїном попрощались на Майдані Незалежності у Києві, того ж дня Олексія зустрічали у Здолбунові. 17 травня бійця поховали у рідному місті[160].
Загинув у бою на передовому блок-посту під смт Станиця Луганська. Під час обстрілу ворожа куля АКМ влучила захиснику між пластинами бронежилету. Похований у Догмарівці.[161]
01975-03-1313 березня1975, ТомськРРФСР. Проживав у м. КременчукПолтавська область. Молодший сержант, старший водій взводу 92-ї окремої механізованої бригади (Клугино-Башкирівка). Сім'я Вадима переїхала до Кременчука, де він закінчив школу, навчався в СПТУ-22, здобув фах кухаря. Служив в армії, потім понад 18 років працював диспетчером газової служби, а згодом — підрядником у будівельній компанії, заочно навчався на психолога. У серпні 2014 року пішов добровольцем захищати незалежність України. Залишилася дружина та син. Указом Президента України нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно).[162]
Загинув близько 15:15 поблизу міста Щастя під Луганськом від кульових поранень, отриманих під час бойового зіткнення з російською диверсійно-розвідувальною групою на опорному пункті «Фасад» біля мосту. Поховали захисника на Алеї Героїв АТО Свіштовського кладовища Кременчука.[163] Прим. В результаті бою атаку було відбито, бійцями 92-ї бригади було затримано двох російських військових, капітана і сержанта, 3-ї бригади спецпризначення ЗС РФ (Тольятті), яким терористи «ЛНР» видали посвідчення «народної міліції».[164]
01975-05-099 травня1975, РРФСР. Проживав у с. Питомник (Конотопський район)Сумська область. Солдат, стрілець 59-ї окремої мотопіхотної бригади (Гайсин). З дитинства проживав в Україні, закінчив Алтинівську ЗОШ, потім Конотопський індустріально-педагогічний технікум. Працював монтажником у будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні № 5 відокремленого підрозділу Південно-Західної залізниці. Призваний за мобілізацією. Залишилися мати, дружина, 18-річний син та 6-річна донька.
01973-08-3131 серпня1973, Запоріжжя. Проживав у м. Львів. Полковник, заступник командира з тилу – начальник тилу військової частини 3002 Національної гвардії України (Львів). 1994 року закінчив Харківське вище військове училище Національної гвардії України. У військовій частині в зоні АТО відповідав за логістику, це для Андрія була вже четверта ротація. Залишилися батьки, дружина та 15-річна донька. Герой України (посмертно).
Загинув об 11:30 у результаті підриву на фугасі автомобіля УАЗ на ґрунтовій дорозі, що веде до села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. У позашляховику військові і волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову. Поховали Андрія на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань № 76.[170][171]. Із трьох волонтерів, які перебували у машині, двоє загинули, — львівський громадський активіст, один з лідерів «Варта-1» 45-річний Боднар Володимир та місцевий волонтер з Луганщини Г. Євдокименко, а 37-річний львів'янин Андрій Романчак із сильними опіками доставлений до лікарні.
01994-01-2020 січня1994, Заріччя (Воютицька сільська рада), Самбірський район, Львівська область. Старший солдат, командир 2-го відділення 2-го автомобільного взводу автомобільної роти військової частини 3002 Національної гвардії України (Львів). У військовій частині 3002 Внутрішніх військ проходив строкову службу з 2012 року, потім залишився за контрактом. У зоні АТО пробув кілька місяців, зокрема брав участь в обороні Дебальцевого. Залишилися мати, сестра і бабуся.
Загинув об 11:30 у результаті підриву на фугасі автомобіля УАЗ на ґрунтовій дорозі, що веде до села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. У позашляховику військові і волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову. Для ідентифікації проводилась експертиза ДНК. Похований на сільському цвинтарі Воютич[170][172].
01961-10-022 жовтня1961, 53 роки, Донецька область. Проживав у м. Кропивницький. Старший солдат 57-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ (Кропивницький). Народився на Донеччині, а за рік родина переїхала в Кропивницький. Тут він навчався у школі № 11 і в ПТУ № 8. Потім служив в армії. Призваний за мобілізацією 18 серпня 2014 року. Залишилася дружина і троє дорослих дітей.
Отримав поранення під час виходу військових із Дебальцевого. Мав перелом руки. Але раптово помер у Вінницькому військовому шпиталі — не витримало серце. Поховання на Далекосхідному кладовищі.[173]
Близько 13:00 поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області військові, помітивши рух у лісопосадці, вирушили на розвідку до села та знайшли там покинуті позиції терористів. Повертаючись на мікроавтобусі УАЗ, розвідгрупа потрапила під мінометний обстріл. На підмогу виїхала БРДМ, яка підірвалась на фугасі. В бою у Катеринівці загинули 6 бійців. Троє з добровольчого батальйону «Патріот» і один військовослужбовець 17-ї танкової бригади, — потрапили в засідку в с. Катеринівка. Двоє військових 15-го ОМПБ підірвалися на фугасі там же. Особи загиблих встановили, це жителі Кривого Рогу, Києва, Івано-Франківська, Херсона та Новограда-Волинського.[175][176]
01984-02-022 лютого1984, БурштинІвано-Франківська область. Доброволець підрозділу МГО «Козацтво Запорізьке» Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. Воював у складі розвідгрупи дніпропетровського 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ «Патріот». Займався східними єдиноборствами, був членом бурштинського спортклубу «СЕЙДО». Останнім часом мешкав із сім'єю у США, повернувся на Прикарпаття та у грудні 2014 року добровольцем пішов захищати Батьківщину, з 8 січня 2015 перебував у складі добровольчого батальйону. Залишилася дружина та двоє маленьких дітей, 3-річний син і 3-місячна донька.
Близько 13:00 поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області військові, помітивши рух у лісопосадці, вирушили на розвідку до села. Повертаючись на мікроавтобусі УАЗ, розвідгрупа потрапила під мінометний обстріл. У бою Вадим отримав смертельні кульові поранення у серце і живіт, бронежилет не врятував. Поховали захисника в рідному Бурштині.[175][177][178]
01977-08-2727 серпня1977, проживав у м. Київ. Доброволець Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. Воював у складі розвідгрупи дніпропетровського 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ «Патріот». Закінчив ПТУ № 23 у Києві. У мирному житті знімався у кіно, — фільм «Прокурорські розслідування» (роль криміналіста Саші), серіал «Поверни моє кохання» (роль водія). Захоплювався мото-спортом, пішим туризмом. Пережив Іловайський котел. Був разом із Ісою Мунаєвим, коли той загинув.
Близько 13:00 поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області військові, помітивши рух у лісопосадці, вирушили на розвідку до села. Повертаючись на мікроавтобусі УАЗ, розвідгрупа потрапила під мінометний обстріл.[175][177][179]
01989-04-1313 квітня1989, Нова КаховкаХерсонська область. Солдат, розвідник 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). Після закінчення школи працював водієм на одному з новокаховських підприємств. Потім поїхав працювати на Дніпропетровщину, звідки і пішов на фронт добровольцем. Батьки Дениса мешкають у РФ, а в Новій Каховці у нього брат і сестра. Залишилася дружина.
Близько 13:00 поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області військові, помітивши рух у лісопосадці, вирушили на розвідку до села. Повертаючись на мікроавтобусі УАЗ, розвідгрупа потрапила під мінометний обстріл.[175][177][180]
19 травня військові вирушили на допомогу бійцям, які потрапили у засідку в селі Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області. О 18:30, рухаючись по ґрунтовій дорозі, їх БРДМ підірвалась на фугасі. Руслан дістав поранень, несумісних із життям. Поховають захисника у селі Королівка Немирівського району, де мешкають його батьки.[175][181][182]
Загинув під час обстрілу російськими бойовиками міста Попасна (Луганська область).[183] 19 травня військові вирушили на допомогу бійцям, які потрапили у засідку в селі Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області. О 18:30, рухаючись по ґрунтовій дорозі, їх БРДМ підірвалась на фугасі. Внаслідок вибуху загинули двоє військовослужбовців та троє отримали поранення.[175][181]
12 травня отримав мінно-вибухові травми у бою в районі міста Артемівськ (Донецька область). У ніч на 20 травня помер у харківському інституті невідкладної хірургії. Поховали захисника на території, що відноситься до Спаськомихайлівської сільської ради Донеччини.[184]
01981-04-2424 квітня1981, Івано-Франківськ. Молодший сержант, механік-водій 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Закінчив ВПУ № 13 у Івано-Франківську. Працював інструктором з лижного спорту в Буковелі, потім почав виконувати ремонти. Мобілізований 2 лютого 2015 року. Залишилися мати, двоє братів, дружина, син і донька.
Загинув близько опівночі поблизу міста Новоайдар (Луганська область), між селами Денежникове та Штормове (Новоайдарський район). За повідомленням «112.ua» з посиланням на джерела у МВС, боєць зупинив авто, щоб доїхати до бази батальйону у Половинкине, дорогою виник якийсь конфлікт і перестрілка з водієм, внаслідок чого айдарівець загинув. 27 травня з воїном попрощались на Майдані Незалежності у Києві. Похований в рідному селі.[186]
01992-06-088 червня1992, Кропивницький. Солдат, старший стрілець мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї механізованої бригади, в/ч пп В2231 (раніше — 20 батальйон територіальної оборони «Дніпропетровськ»). В армії не служив, але 2011 року пройшов медогляд і був зарахований у запас, отримавши звання солдата. 14 лютого 2015 року Вадима призвали на військову службу. Був водієм-механіком БТР, навідником, чудово засвоїв усі види стрілецької зброї. Залишилася мати.
Загинув під час обстрілу з САУ російськими збройними формуванням поблизу с. Кам'янка у Донецькій області. Снаряд влучив у бліндаж, двох бійців викинуло з укриття вибуховою хвилею, а Вадим загинув. Похований на Лелеківському кладовищі Кропивницького.[187]
Загинув під час вогневого зіткнення з противником та обстрілу з важкої артилерії взводного опорного пункту поблизу м. Горлівка (Донецька область). Похований у Чорнобаївці 26 травня 2015 року.[189]
Загинув увечері під Донецьком, коли підрозділ був на бойовому завданні. Джип військових підірвався на протитанковій міні, Сергія було поранено, ушкоджено обидві ноги, він прийняв на себе всю силу вибуху, врятувавши інших бійців. На місці йому надали першу медичну допомогу та повезли на блокпост, де були медики, але дорогою Сергій помер. Поховали воїна 25 травня у Харкові на 5-му міському кладовищі.[190]
01970-10-2929 жовтня1970, Київ (Святошинський район). Сержант, заступник командира бойової машини — навідник-оператор 2 відділення 3 взводу 6-ї роти 2-го механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Навчався у Національному університеті ім. Тараса Шевченка, який залишив на 5 курсі. Працював охоронцем у супермаркеті «Велика Кишеня». Призваний за мобілізацією 29 січня 2015 року до навчального центру «Десна», з 9 березня служив у зоні АТО. Залишились мати, дружина та 18-річня донька.
Загинув у Покровську (Донецька область). За офіційними даними застрелився у шпиталі Покровська. За іншими даними — від кулі снайпера, коли стояв у караулі. Похований в селі Білокриниця.[194]
2546
32 роки, мешкав у Полтавської області. Майор, начальник центру зв'язку тилового пункту управління польового вузла зв'язку 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч 2970. Кадровий військовий. З 07.09.2014 по 21.11.2014 у складі 92 ОМБр виконував завдання в районі м. Щастя, з 26.01.2015 по 16.03.2015 — в районі м. Артемівськ (на Світлодарській дузі) у складі 54 ОМБр, після чого продовжив службу у 54-ій бригаді в місці постійної дислокації в Артемівську. Залишилися батьки та неповнолітний син.
Вбитий у місті Артемівськ (Донецька область) о 23:20, коли повертався у військову частину на автомобілі таксі ВАЗ-2107, — місцевий мешканець, який перебував на задньому сидінні, задушив майора ременем безпеки, з метою заволодіння табельною зброєю, після чого разом зі спільником вивіз тіло на околицю міста. Зловмисники викрали пістолет Макарова, гроші та мобільний телефон вбитого. Протягом 5 годин правоохоронці затримали одного зі злочинців, за кілька днів було затримано і другого.[195]
Помер у лікарні міста Маріуполь. Після контузії, отриманої під Маріуполем, почались проблеми з судинами. Переніс дві операції, був виписаний зі шпиталю та повернувся до війська. Через два дні під час чергування на посту, Сергію стало погано, його доправили до маріупольської лікарні, де він помер. За висновками лікарів причиною смерті став тромб.[196]
01987-07-2222 липня1987, АнаньївОдеська область. Солдат штурмової роти батальйону оперативного призначення «Донбас»Національної гвардії України. До війни останні 5 років служив у 10-ї пожежно-рятувальній частині 4-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області, у званні старшого сержанта. Вступив до Академії пожежної безпеки в Черкасах, хотів бути офіцером. За повідомленнями у ЗМІ, був звільнений з ДСНС «за прогули», коли добровольцем пішов на фронт. За іншими джерелами, був мобілізований разом з пожежним розрахунком до зони АТО. Проходив лікування після контузії, після чого повернувся на фронт у складі батальйону «Донбас». Близьких родичів у Дмитра не залишилось, він виховувася у прийомній сім'ї.
Близько 12:45 під час вогневої атаки російських збройних формувань на позиції батальйону під селом Широкине (Новоазовський районДонецька область), артилерійський снаряд розірвався поряд із бліндажем, де перебував Дмитро. Боєць отримав чисельні поранення від уламків снаряду і бетону, і його в дуже важкому стані терміново евакуювали, але до лікарні довезти не встигли, Дмитро від отриманих ран помер. Похований у рідному місті.[197][198]
Близько 12:00, на Луганщині біля кордону з РФ, на контрольованій Україною території, бойовики з автоматів розстріляли медичний автомобіль ЗСУ УАЗ-«таблетка», який із двома військовослужбовцями їхав з села Комишне (Станично-Луганський район) у село Сизе. У результаті один військовий загинув, ще один був важко поранений. За словами голови Луганської ОДА Геннадія Москаля, в цю місцевість часто пробираються диверсійно-розвідувальні групи з території Росії.[199]
2550
Басюк Олександр Леонідович
01983-09-1515 вересня1983, БарВінницька область. Майор, заступник командира з озброєння понтонно-мостового батальйону 70-го центру інженерного забезпечення, в/ч А0853 (Бар). З 2014 року пройшов 4 ротації в зоні АТО, виконував завдання в районі Слов'янська та Донецького аеропорту. Залишилася мати, дружина та 6-річний син.
Знайдений повішеним у складському приміщенні в місті Сіверську (Донецька область), в офіційних документах причиною смерті вказано самогубство. Олександр 3 дні не дожив до ротації. Похований у місті Бар. Станом на травень 2017 слідство не завершене[200]
Загинув під містом Золоте (Попаснянський районЛуганська область). Був поранений у плече, але мужньо відмовився від госпіталізації та повернувся на бойові позиції. В подальшому, знову потрапив під обстріл і отримав множинні осколкові поранення, які виявилися несумісні з життям. Після прощання з воїном у Києві на Майдані Незалежності його поховали у Кривому Розі.[192][201]
2552
Полянський Валерій Володимирович (Позивний «Черкес»)
Загинув під час оборони взводного опорного пункту «Сідор» у смт Станиця Луганська (Луганська область). Поховання на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань.[203] За даними Луганської ВЦА, близько 15:00 на околиці смт Станиця Луганська на «розтяжці» з гранатою підірвалися двоє українських військових, які виконували бойове завдання біля берега річки Сіверський Донець. Один з них загинув, інший отримав важкі осколкові поранення.[204]
Загинув у ніч з 27 на 28 травня під час несення служби із охорони взводного опорного пункту «1703» поблизу міста Попасна (Луганська область). Матері загиблого повідомили з військової частини, що згідно перевірки Олександр застрелився з автомату у голову. Під час упізнання мати виявила, що постріл було зроблено у потилицю і вимагає провести розслідування.[205]
29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. «Зеленим коридором» отримав поранення шеї та голови та був захоплений в полон. Звільнений 8 вересня 2014 р. Помер 28 травня 2015 р. під час лікування в шпиталі від осколка, який почав рухатися.[206]
Був важко поранений у результаті прямого влучення танкового снаряду під час обстрілу російськими бойовиками позиції «Шахта» поблизу села Водяне (Ясинуватський район) під Донецьком. Сорок хвилин медики намагалися врятувати життя Василя, але він помер. Похований у Львові на Личаківському кладовищі на Полі почесних поховань № 76.[207] За повідомленням ГУМВС України в Донецькій області, о 16:00 у результаті мінометного обстрілу бойовиками селища Опитне (Ясинуватський район) від осколкового поранення стегна загинув волонтер з Львівщини.[208]
01990-02-1515 лютого1990, Суми. Солдат, стрілець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Був одним із головних організаторів та відповідальних за проведення на Сумщині патріотичного навчально-практичного наметового табору для молоді «Коловрат». Активний учасник Революції Гідності. Влітку 2014 року пішов добровольцем на фронт, починав свій бойовий шлях добровольцем батальйону «Айдар». Був єдиним сином у батьків.
Загинув у районі аеропорту Донецька, поблизу селища Піски (Ясинуватський район) у результаті мінометного обстрілу російськими бойовиками. Похований у Сумах[209]. За повідомленням прес-служби сектору «Б», під час обстрілу селища Піски загинув один військовий, ще один поранений. О 16:00 на шахті «Дутівка» внаслідок обстрілу загинув волонтер і поранено 4 військовослужбовців[210].
Загинув під час бойового зіткнення на взводному опорному пункті в районі с. Троїцьке (Попаснянський район) (Луганська область). Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[212]
Був смертельно поранений близько 4-ї години ранку на околиці села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області в бою з групою противника, яка спробувала прорватися на контрольовану Україною територію з боку окупованого Калинового.[215] За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинув один військовослужбовець, ще один дістав поранення.[216]
01986-03-044 березня1986, МакарівКиївська область. Проживав в смт Чорноморське (Одеська область). Капітан, командир роти — заступник командира 2-го механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Народився і виріс у сім'ї військовослужбовців. На війну пішов у червні 2014 року у званні старшого лейтенанта. Побував у найгарячіших точках АТО, зокрема брав участь у боях на Савур-могилі, був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Після ротації і лікування у шпиталі повернувся на фронт під Донецьк. Другим орденом нагороджений вже посмертно.
Двоє бійців загинули під час нападу диверсійної групи ворога на автомобіль «Урал» поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області. Ще 2 бійців важкопоранені, 2 опинилися в полоні. Похований в Чорноморському.[217][218]
Підірвався на «розтяжці» й отримав важкі поранення під час «зачистки» підозрілого подвір'я та будинку в селі Широкине (Донецька область). Владиславу відірвало ногу, товариші наклали джгут та на собі витягли його звідти, але він помер від поранень у лікарні[220].
Помер у військовому шпиталі міста Сватове від важкого вогнепального поранення, яке дістав 1 червня у місті Щастя під Луганськом. Поховання у с. Ківшовата на Київщині, звідки родом дружина захисника[221]. Рідні повідомляють, що у висновку судово-медичної експертизи причиною смерті вказане: «Ушкодження внаслідок пострілу з ручної вогнепальної зброї через необережне поводження зі зброєю на території військової частини В1428 у с. Олексіївка Луганської області»[222].
01976-06-2222 червня1976, ОчаківМиколаївська область. Мешкав під Києвом, у с. ГнідинБориспільський районКиївська область. Капітан-лейтенант 73-го морського центру спеціального призначення, в/ч А1594 (Очаків). Професійний військовий, закінчив військове училище. Служив в Очакові до 1998 року, після чого звільнився в запас і переїхав до Києва. Працював у Фонді держмайна, директором Департаменту міждержавних майнових відносин, інвестиційної, видавничої та адміністративно-господарської діяльності. Після загибелі в АТО товариша по службі капітана 1 рангу Олефіренка Ю. Б., вирішив піти на фронт, повернувся до «морських котиків», де за два місяці сформував свій підрозділ і на початку травня 2015 року вирушив на передову. Залишилися дружина та донька.
Загинув поблизу села Чермалик на півдні Донецької області, прикриваючи відхід своїх бойових товаришів. У ніч на 6 червня військові за підтримки волонтерів обміняли тіло українського офіцера на тіла бойовиків. Поховали воїна на кладовищі села Гнідин[224]
Загинув у бою поблизу села Новомихайлівка (Мар'їнський район). Близько 4-ї години ранку російсько-терористичні збройні формування здійснили спробу штурму міста Мар'їнка (Донецька область). Атака розпочалася з масованого обстрілу позицій ЗСУ із застосуванням САУ, артилерії та РСЗВ, після чого на штурм пішли дві тактичні групи піхоти за підтримки танків. З української сторони було задіяно артилерію, наступ відбито, противник поніс втрати і відступив. У бою загинули 3 військових 28-ї бригади, 26 дістали поранень[225][226].
Загинув під час відбиття атаки російських збройних формувань на місто Мар'їнка (Донецька область). У бою Володимир отримав поранення несумісні з життям[230][231] За добу в зоні проведення АТО загинули 5 українських військових (із них під Мар'їнкою — 4), 39 бійців дістали поранення[232].
Загинув у бою поблизу смт Луганське (Донецька область) у результаті артобстрілу, — російські бойовики атакували роту Віталія, яка рухалася для підкріплення позицій українських військ. Похований у селі Прихідьки[234].
Помер вранці у 5-й міській лікарні Запоріжжя внаслідок повторного інсульту. До того проходив лікування у військовому шпиталі. Поховали захисника на міському кладовищі Світловодська[235].
Загинув від пострілу снайпера під час боїв на донецькому напрямку, коли ударна група терористів намагалась піти на прорив українських позицій.[236] За повідомленням в соцмережі військовий насправді загинув від вогнестрельного поранення у Слов'янську Донецької області.[237]
01981-12-1111 грудня1981, Мала ВискаКіровоградська область. Солдат, механік відділення технічного обслуговування взводу забезпечення гаубичного артилерійського дивізіону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Маловисківське ПТУ № 16, де здобув спеціальність електрогазозварника. Працював у районному управлінні газового господарства. Призваний за мобілізацією, майже рік перебував у зоні АТО. Залишилася дружина та двоє дітей.
Загинув у базовому таборі в місті Слов'янськ (Донецька область)[238]. За словами Юрія Бутусова в соцмережі, на Славкурорті трапилася трагедія, — боєць однієї з аеромобільних бригад відкрив вогонь по своїх співслужбовцях. 3 людини загинули, 2 — отримали поранення. Вбивцю застрелили на місці.[239] За повідомленням прес-службі Військової прокуратури Південного регіону: «Трагедія сталася 3 червня в Слов'янську. Військовий застрелив двох і поранив трьох товаришів по службі. Його ліквідували. За даним фактом розпочато кримінальне провадження за ст.115 (вбивство) Кримінального кодексу України.»[240]
Загинув у районі міста Макіївка (Донецька область)[241]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинув один військовослужбовець, ще 10 дістали поранень[242].
01965-01-077 січня1965, 50 років, Пермський крайРРФСР. Проживав у м. КременчукПолтавська область. Капітан, командир взводу 131-го окремого розвідувального батальйону. Виріс у родині військового. Шкільні роки Ігора пройшли у Монголії, де служив його батько. Сам же Ігор проходив строкову службу в Німеччині, потім закінчив військове училище, служив у Прибалтійському та Прикарпатському військових округах. Під час формування Збройних сил України прийняв присягу на вірність Українському народові і продовжив служити в Тернопільській області. Після завершення військової служби оселився в Кременчуці, понад 13 років працював штампувальником у пресувальному цеху Крюківського вагонобудівного заводу. Мобілізувався 31 січня 2015 року. Залишилися дружина, син та двох онуків.
Загинув близько 14:55 внаслідок необережного поводження зі зброєю під час несення служби в смт Нікольське (Донецька область). Поховали захисника у Кременчуці у секторі Героїв АТО Свиштовського кладовища[243].
01976-05-055 травня1976, РРФСР. Виріс у с. АртемівськеДонецька область. Підполковник, старший оперуповноважений прикордонного оперативно-розшукового відділу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби. 1995 року закінчив Артемівський індустріальний технікум. З 1995 по 1999 рік навчався у Київському інституті сухопутних військ за спеціальністю «Бойове застосування підрозділів спеціального призначення». Служив у 3-му полку спецпризначення, в/ч А0680, від командира групи до начальника служби повітряно-десантної техніки. У 2004-2005 рр. брав участь у миротворчій місії в Іраку. Після звільнення з лав ЗСУ у 2009 році працював старшим зміни охорони в ТЦ «ТАРГЕТ», директором АСК «Клінкер-Груп» у Харкові, займався будівництвом[244]. Мобілізований З березня 2014 року, з травня по вересень 2014 був начальником розвідки батальйону Миколаївської аеромобільної бригади в зоні АТО. 18 вересня звільнився з військової служби, а у травні 2015 року розпочав службу за контрактом у прикордонних військах в Старобільську. Залишилася дружина та двоє дітей 2011 р.н., син і донька.
01989-08-088 серпня1989, Приліпка (Козельщинський район)Полтавська область, проживав за місцем проходження служби в м.МаріупольДонецька область. Головний старшина, командир катера Маріупольського загону морської охорони Державної прикордонної служби. Закінчив Хорішківську середню загальноосвітню школу. Працював у ПСП «Деметра». У 2007 р. вирішив пов'язати свою долю з військовою службою — підписав контракт і потрапив до м. Маріуполь. Учасник АТО на Сході України. Одружений.[246]
О 14:20 під час виконання завдань у 2 милях від входу в порт Маріуполь малий катер Морської охорони Держприкордонслужби UMC-1000 підірвався на плавучому вибуховому пристрою. На борту катера перебувало 8 осіб: 4 військовослужбовці ДПСУ, 3 військовослужбовці ЗСУ та одна цивільна особа. Шістьох доставили в лікарню Маріуполя, один з них за деякий час помер (45-річний волонтер, мешканець Маріуполя, чиновник міської служби). Наступного дня були знайдені фрагменти тіла зниклого командира катера, він загинув під час вибуху[247].
Помер від серцевого нападу в зоні проведення АТО. 7 червня встиг зателефонувати дружині і сказати, що йому погано з серцем, а невдовзі помер, — повідомляє видання Траса Е-95.[248]
Під час несення служби в зоні АТО, в Донецькій області, набираючи воду із річки, потрапив на зсув ґрунту, та не врахувавши глибини і швидкості течії, потонув. Тіло військового знайшли за 2 км по течії[249].
01987-02-1414 лютого1987, Дермань Друга, Здолбунівський район, Рівненська область. Старший солдат, снайпер-розвідник 130-го окремого розвідувального батальйону. Призваний за мобілізацією 5 лютого 2015 року як доброволець. Залишились мати, сестра, дружина та двоє маленьких синів, 2011 і 2014 років народження.
Загинув опівночі у районі села Гречишкине (Новоайдарський районЛуганська область) у бойовому зіткненні розвідгрупи з ДРГ бойовиків «ЛНР», отримавши смертельне поранення. Бій, у ході якого застосовувалася тільки стрілецька зброя, тривав 45 хвилин. 11 червня похований у селі Дермань Друга[250][251].
О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців, шестеро із яких мобілізовані і один контрактник, загинули на місці[252][253].
О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці[252][254][255].
О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці[252][254].
О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці[252][256].
01971-05-1919 травня1971, Київ (Шевченківський район). Молодший сержант, начальник радіостанції інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Мобілізований 18 березня 2015 року. Залишились мати, сестра, дружина та двоє неповнолітніх дітей 2000-го р.н.
О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці. Після процедури упізнання захисника поховали 15 серпня на Берковецькому кладовищі Києва[252][257].
О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область), в результаті наїзду на протитанкову міну вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці[252][258].
О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці[252].
01977-02-2020 лютого1977, МиргородПолтавська область. Солдат, військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Хорольський коледж, проходив строкову службу у Збройних Силах та залишився служити за контрактом. Потім працював у приватному сільськогосподарському підприємстві «Ярмаківське», на КХП № 1 механіком, пізніше — на будівельних роботах, був майстром «на всі руки». Призваний за мобілізацією 30 січня 2015 року. Без батька залишилися дві неповнолітні доньки.
Під час обстрілу російсько-терористичними збройними формуваннями 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» поблизу смт Новотошківське (Попаснянський районЛуганська область) отримав поранення, що несумісні з життям. Похований у селі Хотячів[260][261].
01990-07-044 липня1990, Київ. Солдат, кулеметник Полку особливого призначення «Азов»Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності. Працював на телеканалі СТБ, кілька років був режисером монтажу у команді «Вікна-новини». З початком бойових дій допомагав українським захисниками як волонтер, а від середини листопада 2014 року став бійцем батальйону. Залишилися батьки.
Загинув у бою під час обстрілу російсько-терористичними збройними формуваннями села Широкине (Донецька область), помер від тяжких поранень, не приходячи до тями. Бойовики три години вели обстріл позицій українських захисників з мінометів і САУ. Поховання на Лук'янівському військовому кладовищі[262][263].
5 червня, близько 14:50, отримав поранення під час обстрілу з міномета 120 мм калібру опорного пункту під містом Горлівка (Донецька область), був доправлений до Харківського ВМКЦ, потім переведений до Львівського ВМКЦ. 10 червня о 00:25 від отриманих поранень помер. Похований на міському цвинтарі Городища[264].
Загинув поблизу смт ЛуганськеАртемівський район (Донецька область) коли під час виконання інженерних обладнань позицій співслужбовець при необережному поводженні зі зброєю АКС-74 зробив несанкціонований постріл, у результаті чого Леонід отримав смертельне вогнепальне поранення в груди, від чого помер на місці. Похований у рідному селі Чкалове (Веселівський район).[265]
За офіційною версією, застрелився (постріл у голову) в Бахмутському районі, тіло знайдене біля лісопосадки за кілометр від військової частини. Раніше ЗМІ повідомляли, що загинув від кулі снайпера поблизу Слов'янська. Похований у с. Залізничне. Батько добивається проведення слідства[266].
Загинув у районі аеропорту Донецька. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні. Троє військових загинули на місці, ще 5 дістали поранень. Поховали захисника на Алеї Слави кладовища у Раковому[270][271].
Загинув у районі аеропорту Донецька. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні. Троє військових загинули на місці, ще 5 дістали поранень[270][272].
01989-03-033 березня1989, КоболчинСокирянський районЧернівецька область. Солдат, навідник-оператор розвідувального відділення взводу розвідки 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Сокирянське вище професійне училище. Після строкової служби в ЗСУ продовжив служити за контрактом. Останнім часом працював у рідному селі на місцевій агрофірмі «Сварог-Буковина». Мобілізований 1 березня 2015 року, після підготовки в центрі «Десна» був відправлений у зону АТО. Залишилися батьки, брат, дружина та 9-місячний син.
Загинув у районі аеропорту Донецька. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні і загорівся. Загинули офіцер 2-го батальйону позивний «Шип» і двоє бійців розвідвзводу. Поховали Степана у селі Коболчин[270][273].
О 16:15, бойовики «ЛНР», з боку залізничного мосту (Червоний Яр) обстріляли з АГС-17 позиції сил АТО поблизу смт Станиця Луганська. Двоє військових отримали поранення, один з них від поранень помер. Поховали захисника у с. Галушинці.[275]
Близько 15:00 під час артилерійського обстрілу опорного пункту ЗСУ поблизу смт Луганське (Донецька область) загинули двоє танкістів, ще один отримав поранення. Поховали Віктора на Меморіалі Слави у центрі села Курінь.[276][277].
Близько 15:00 під час артилерійського обстрілу опорного пункту ЗСУ поблизу смт Луганське (Донецька область) загинули двоє танкістів, ще один отримав поранення[276].
В боях під містом Мар'їнка (Донецька область) отримав поранення, несумісне з життям.[280] За повідомленням волонтерів, у ніч з 13 на 14 червня в Мар'їнці 2 бійця загинули і 15 отримали поранення (28 бригада та 20 батальйон)[281].
Загинув поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) у результаті осколкового поранення від прямого попадання міни у бліндаж. Похований у рідному селі Богданівка.[282] За повідомленням волонтерів, у ніч з 13 на 14 червня в Мар'їнці 2 бійця загинули і 15 отримали поранення (28 бригада та 20 батальйон)[281].
2611
Канаков Ігор Анатолійович (Позивний «Риба»)
01969-10-2020 жовтня1969, Донецьк. Рядовий міліції, міліціонер 5-ї донецької роти Полку патрульної служби міліції особливого призначення МВС України «Дніпро-1». Голова Ленінської районної в м. Донецьк організації ВО «Свобода». Під час війни на Донбасі він встиг повоювати у складі батальйонів «Шахтарськ» та «Дніпро-1», співпрацював із загоном Донецьких партизан «Тіні» та батальйоном «Карпатська Січ», був активним учасником подій Євромайдану у Донецьку. Пройшов Іловайський котел, де отримав важкі травми хребта, наново вчився ходити та після одужання планував повернутися на фронт. Поїздка в Піски була оглядовою перед його офіційним поверненням. В Маріуполі залишились дружина та пасинок 1995 р.н.
Загинув під час мінометного обстрілу в селі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Поховали воїна на Старокримському цвинтарі Маріуполя[283]. Пасинок Ігора, Бараніченко Владислав Олександрович, 20.02.1995 р.н., теж зібрався на фронт, але мати вмовила його піти спочатку на строкову службу. Солдат в/ч у Черкаському з жовтня 2016 року. Після відпустки повертався з Маріуполя до військової частини, зник у м. Дніпро 22 січня 2017 року. Наприкінці березня тіло знайшли у річці, причини смерті встановлюються експертами. Похований 07.04.2017 в Маріуполі[284].
Загинув у районі села Широкине (Донецька область). Під час обстрілу осколок потрапив у сонну артерію, спинити кровотечу не вдалося. Похований на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі в Тернополі[288][130].
О пів на восьму вечора, розвідувальній групі 24-ї омбр ЗСУ довелося вступити у бій з диверсійно-розвідувальною групою противника неподалік села Кряківка (Новоайдарський районЛуганська область). Кирило загинув у 2,5-годинному бойовому зіткненні, ще двоє розвідників дістали поранень.[289]
Поблизу села Кряківка (Новоайдарський районЛуганська область) відбувся бій між українськими військовими та диверсійно-розвідувальною групою бойовиків, що пробралася на контрольовану Україною територію з правого берега річки Сіверський Донець. У результаті бою, двоє українських бійців загинули, ще двоє отримали важкі поранення, — про це повідомили у прес-службі голови Луганської ЦВА Геннадія Москаля.[290]
01976-03-011 березня1976, ГадячПолтавська область. Солдат 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). З відзнакою закінчив Гадяцьке СПТУ-47, де здобув професію машиніста-тракториста. В 1994—1995 роках проходив строкову службу в аеромобільних військах механіком БТР. Повернувшись до Гадяча, працював у ПМК-66, потім у ПП «Будівельник». Мобілізований 14 лютого 2015 року, після підготовки на Житомирському полігоні (в/ч А0339) був направлений в зону АТО. Залишилися батьки, брат, дружина та 13-річна донька.
Наприкінці 2014 року, під час несення служби в зоні АТО, у секторі «А» (Луганська область), захворів на пневмонію. Лікувався у Львівському військовому госпіталі, проте, врятувати життя офіцера медики не змогли. Похований 17 червня на алеї Героїв кладовища «Нове» м. Рівне.[293]
Загинув у результаті мінометного обстрілу терикону Золоте-4 (шахта «Родіна», Попаснянський районЛуганська область), ще трьох бійців було поранено. Поховали воїна в місті Синельникове[294][295].
01965-11-2828 листопада1965, Кривий РігДніпропетровська область. Командир підрозділу 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Був приватним підприємцем, з 2010 по 2012 — виконавчим директором приватного навчального закладу «Інститут ділового адміністрування», депутатом Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради V скликання. На фронт пішов з початку бойових дій.
Загинув у ніч з 17 на 18 червня поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область). Розвідники потрапили під кулеметний обстріл противника, відійшли до лісосмуги і підірвались на протипіхотній міні. Від важких осколкових поранень і втрати крові загинули двоє бійців[297].
Загинув у ніч з 17 на 18 червня поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський районДонецька область). Розвідники потрапили під кулеметний обстріл противника, відійшли до лісосмуги і підірвались на протипіхотній міні. Від важких осколкових поранень і втрати крові загинули двоє бійців[297][298].
01981-03-022 березня1981, Лозуватка (П'ятихатський район)Дніпропетровська область. Солдат, кулеметник 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). У дитинстві працював у лісі, допомагав єгерям. Закінчив Олександрійський сільськогосподарський технікум за фахом ветеринарний фельдшер. Після технікуму три роки попрацював ветфельдшером у колгоспі, пройшов армійську службу в одній з бригад армійської авіації Херсона, потім працював водієм на дослідній станції, слюсарем, грохотником 3 розряду. До військкомату пішов добровольцем. Залишилися мати, дружина та 8-річний син[299].
01985-11-2121 листопада1985, МаріупольДонецька область. Старший солдат, розвідник-кулеметник 131-го окремого розвідувального батальйону. Наприкінці літа 2014 року став одним із перших учасників Самооборони міста Маріуполь. Після обстрілу російськими терористами мікрорайону «Східний» 24 січня був серед волонтерів «Нового Маріуполя», які допомагали постраждалим. У лютому 2015 із Самооборони перейшов до лав Збройних сил України, спочатку проходив службу в 129-му ОРБ, а потім у 131-му ОРБ. Залишилися батьки і сестри.
Помер у Дніпропетровській обласній клічній лікарні від поранень отриманих 12 червня 2015 року під час виконання бойового завдання в районі шахти "Бутівка", м. Донецьк. Похований в с. Тростянчик[303].
01980-09-2424 вересня1980, ПавлоградДніпропетровська область. Сержант, старший розвідник відділення взводу розвідки роти глибинної розвідки 131-го окремого розвідувального батальйону. Закінчив Павлоградське ПТУ № 3, де здобув спеціальність електрозварювальника. За 14 років своєї трудової діяльності працював електрозварником на шахті «Дніпровська», заводі «Павлоградхіммаш» та охоронцем в охоронних структурах міста. До мобілізації працював прохідником дільниці підготовчих робіт № 2 ДТЕК ШУ Тернівське шахти «Західно-Донбаська». На фронт пішов добровольцем, мобілізований 12 лютого 2015 року. Залишилися мати, дружина та 9-річна донька.
ЗМІ повідомляють, що Володимир загинув в смт Нікольське (Донецька область), але обставини збігаються з описом бою під Чермаликом — Павлополем. Двоє розвідників загинули у бою з ДРГ противника. Поранений Володимир прикрив собою товаришів, а сам загинув від пострілу в голову. Поховали воїна на центральному кладовищі Павлограда[301][304].
Загинув від кульового поранення у голову в с. Гранітне (Волноваський район) Донецької області. Слідство розглядає дві основні версії — необережне поводження зі зброєю та самогубство[305].
Під час несення служби в районі міста Маріуполь в Анатолія загострилася виразка. 19 червня йому зробили операцію, яка пройшла успішно, але наступного дня він помер у Маріупольській лікарні від набряку мозку. Поховали захисника у місті Кам'янка-Дніпровська, поряд з батьками[306].
01970-02-022 лютого1970, БулавинівкаНовопсковський районЛуганська область. Солдат, кулеметник 3-ї штурмової «старобільської роти» 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Закінчив Сільськогосподарський технікум у с. Веселе Старобільського району, обравши професію агронома. Працював у Булавинівці. З 4 вересня 2014 року захищав свою рідну Луганщину у складі Старобільської самооборони, яка потім перетворилася на «Старобільську роту» батальйону «Айдар».
17 червня отримав важкі осколкові поранення в голову під час мінометного обстрілу російськими збройними формуваннями терикону Золоте-4 (шахта «Родіна», Попаснянський районЛуганська область). Помер від поранень у лікарні Старобільська. Після прощання в Старобільську захисника поховали в рідній Булавинівці[310]
Загинув у результаті ДТП в рідному місті Маріуполь (Донецька область). 21 червня о 23:30 у Жовтневому районі на перехресті вул. Октябрьська та вул. Артема автомобіль «швидкої допомоги» полку «Азов», який віз зі Широкиного до лікарні поранених та їхав на червоний сигнал світлофора з увімкненим проблисковим маячком синього кольору, зіткнувся з автомобілем таксі «Деу-Ланос». Унаслідок аварії 5 осіб потрапили до лікарні, серед них з тяжкими травмами пасажири таксі, Олексій та його 20-річна наречена. Олексій отримав черепно-мозкову травму, струс мозку, травму грудної клітки, помер на операційному столі. Похований на кладовищі селища Волонтерівка.[311]
01978-01-1717 січня1978, ЧортківТернопільська область. Стрілець гірсько-піхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Їздив на заробітки до Києва, підробляв на будівництві у Чорткові. Мобілізований 1 серпня 2014 року як доброволець, пройшов бої за Дебальцеве, двічі був поранений у зоні АТО та після лікування повертався на передову. Розлучений. Залишилися мати й 9-річний син.
За офіційними даними військовий скоїв самогубство навмисне вистрелив собі в голову в розташуванні військової частини у Волноваському районі Донецької області.[315]
Отримав серйозні травми в результаті ДТП у Станично-Луганському районіЛуганської області. Протягом тижня лікарі в Сєвєродонецьку та Харкові боролись за його життя. Микола переніс 5-годинну операцію, але 24 червня, близько 13:00, він помер у Харківському шпиталі.[316] Із неофіційних джерел: військового знайшли в машині на узбіччі з вогнепальним пораненням в голову.[317]
Близько 11:00 під Маріуполем (Донецька область) розвідгрупа потрапила у засідку і вступила у ближній бій з противником. Анатолій відстрілювався до останнього, прикриваючи відхід бойових побратимів. У результаті обстрілу з РПГ був поранений осколком у голову, боровся за життя ще дві години, але врятувати воїна не вдалося[319][320].
Загинув за нез'ясованих обставин на блокпосту «Лікарня» (приміщення колишньої лікарні) у місті Мар'їнка (Донецька область) внаслідок травми голови. За даним фактом розпочато кримінальне провадження за ст.115 (вбивство) Кримінального кодексу України. Похований у смт Пісочин[322].
Загинув близько 4:00 під час організації зв'язку біля базового табору в селі Водяне (Ясинуватський район) під Донецьком. Похований в с. Надеждівка Синельниківського району[323].
29 червня на блокпосту поблизу села КліщіївкаАртемівський район (Донецька область) отримав поранення в шию, не приходячи до тями, помер у Дніпропетровській лікарні імені Мечникова. ЗМІ повідомляють, що Дмитра вбив офіцер військової частини, обставини не уточнено. Похований у Новоселиці[328].
21 червня, під час обстрілу російсько-терористичними збройними формуваннями села Широкине (Донецька область), прикриваючи бійців, отримав осколкові поранення від 120-міліметрового снаряда. Від тяжких поранень помер у лікарні. На прощанні з Ратибором у Києві були присутні його батьки. Похований на Заєльцовському кладовищі Новосибірська[329].
Місце не уточнено, у ЗМІ вказують, — «в одній з найбільш „гарячих“ точок зони АТО». Микола вийшов з танку та прямував до укриття, коли розпочався мінометний обстріл з боку російських бойовиків. Отримав тяжкі поранення, від яких помер наступного дня[330]. Прим. За повідомленням волонтера Романа Доніка, 30 червня у селищі Піски (Ясинуватський район)Донецька область під час мінометного обстрілу були поранені 5 бійців, коли вони прямували з танкової позиції в укриття, один з них помер о 3-й годині ночі, 39 років.[331] За повідомленням Юрія Бутусова від 1 липня, «Учора під масованим мінометним обстрілом в Пісках поранено 4 бійців 93-й механізованої бригади. Один з них не дожив до ранку»[332].
6 травня дістав тяжке поранення під Донецьком, був госпіталізований до Харківського шпиталю. Згодом перевезений до військового шпиталю у Київ. Помер від поранень. Похований на Берковецькому кладовищі Києва[335].
У ході мінометного обстрілу взводного опорного пункту від розриву міни отримав осколкові поранення верхніх кінцівок та спини. Помер у Харківському військовому шпиталі[336].
Група військових підірвалась на міні в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» поблизу села Новотошківське, троє загинули, двоє померли в лікарні від отриманих поранень, поранені ще троє бійців. Дмитро внаслідок вибуху загинув на місці. Похований на міському кладовищі Самбора[338][339].
Група військових підірвалась на міні в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» поблизу села Новотошківське. Роман був важкопоранений та під час повторного вибуху загинув. Похований у Сусідовичах[338][339].
01993-10-1212 жовтня1993, Харків. Солдат, водій 310-го окремого інженерно-технічного батальйону, в/ч пп В1579 (Новоайдар). Єдиний син у сім'ї. Після закінчення школи у 2011 році, пішов служити за контрактом у 3-й окремий полк спецпризначення (Кропивницький), у лавах якого пройшов найтяжчі бої з перших днів війни, розвідником-санінструктором. У серпні 2014 року був поранений в районі кургану Савур-Могила. В жовтні 2014 року закінчився контракт, але Дмитра не відпустили додому, а перевели в інженерні війська водієм екскаватору. Залишилися батьки та наречена.
Загинув близько 16:00, рятуючи поранених бійців у районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» поблизу села Новотошківське. Одного врятував, надавши першу медичну допомогу, та під час евакуації Романа Цапа, Дмитро і двоє айдарівців підірвалися на вибуховому пристрої[340].
Група військових підірвалась на міні в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» поблизу села Новотошківське. Іван загинув, коли надавав допомогу пораненому Роману Цапу. Похований на Деревківському кладовищі[338][341].
Помер у шпиталі від тяжких поранень у районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» поблизу села Новотошківське, де група військових підірвалась на міні[338][342].
Помер вранці після тривалого лікування та реабілітації, внаслідок отриманої контузії під час виконання завдань у зоні АТО. 7 липня похований на Алеї почесних поховань міського кладовища Луцька у селі Гаразджа[343].
Місце і обставини не уточнено. Загинув у Донецькій області. 9 липня бійця провели в останню путь; громадська панахида відбулась у Свято-Воздвиженському храмі Київського патріархату в селі Драганівка та на кладовищі в селі Зарічанка[344].
Загинув під час виконання службових обов'язків на одному з блок-постів Луганської області[345].
2664
Віхляєв Олексій Юрійович
01974-08-2121 серпня1974, Київ. Військовослужбовець окремого автомобільного батальйону військової частини В-5912 Тилу Збройних Сил України (Черкаси). Призваний за мобілізацією. За 2 місяці після смерті Олексія померла його дружина, залишився 7-річний син.
В зоні АТО дістав серйозне вогнепальне поранення у ногу, коли поверталися з бойового завдання. В шпиталі лікарі виявили в Олексія рак крові. Почати хіміотерапію не можна було через рану, а вилікувати її заважали рак і загальний стан бійця. Помер у Київському Центральному військовому шпиталі[346].
Військові контролювали ділянку вздовж річки Сіверський Донець, щоб не допустити спроб незаконного переправлення вантажів. Близько 13:00 поблизу села Лопаскине (Новоайдарський районЛуганська область), що у 15 км від Трьохізбенки і неподалік міста Щастя, військовий «КамАЗ» був обстріляний з боку російських бойовиків з автоматів і гранатометів, у результаті чого загинув один військовослужбовець, ще троє дістали поранень. 10 липня бійця провели в останню путь[348][349].
01978-07-088 липня1978, Новомиколаївка (Скадовський район)Херсонська область. Старший сержант, старшина роти 17-ї окремої танкової бригади, в/ч пп В3675 (Кривий Ріг). По закінченні школи пішов працювати у колгосп рідного села. Потім утворив власне господарство, придбав трактор. Призваний за мобілізацією, в зоні АТО служив з березня 2014 року, воював під Станицею Луганською на блок-посту «Сталінград». Залишилися дружина та дві доньки, 14 і 7 років.
Отримав важку травму голови в районі смт Станиця Луганська (Луганська область), помер під час транспортування до лікарні у Дніпропетровськ. Похований у Новомиколаївці на сільському кладовищі.[351]
Загинув у зоні АТО на автошляху, ще один військовослужбовець з пораненнями транспортований до Харківського військового шпиталю. Під час поховання розповідали, що автомобіль Володимира потрапив у засідку[352]. За повідомленнями УМВС і ВЦА Луганської області, о 7:10 у селі Малинове (Станично-Луганський район) Луганської області військові вступили у бій з диверсійно-розвідувальною групою противника. У бойовому зіткненні один 30-річний військовий загинув, ще один поранений[353]. У свою чергу, заступник керівника штабу АТЦ Сергій Галушко повідомив про небойові втрати в зоні АТО, — один військовий загинув і один травмований внаслідок ДТП[354].
За попередньою інформацією загинув під час артобстрілу в Донецькій області. Похований у рідних Залісцях[356]. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу внаслідок бойових дій, збройних провокацій та зіткнень у зоні АТО загинули двоє військовослужбовців, ще 10 отримали поранення[357].
Загинув від рук свого співслужбовця, поблизу села Кременівка (Володарський район), Донецька область. Відкрито кримінальне провадження за ст.115 КК України (Умисне вбивство) та ч.3 ст.406 (Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості), підозрюваного затримано[360].
Загинув під час мінометного обстрілу ротного опорного пункту біля шахти «Бутівка», Ясинуватський районДонецька область. Похований у с. Велика Кардашинка на сільському кладовищі[361].
Застрелився на території тимчасового розміщення військової частини, м. Сєвєродонецьк, вулиця Новікова. Тіло бійця знайшли близько 23:00, з простреленою головою і з вогнепальною зброєю в руках. Відкрито кримінальне провадження за частиною 2 статті 414 КК.[362]
Під час бойового чергування на позиції біля аеропорту Донецька, в результаті ворожого обстрілу з гранатомету отримав травми несумісні з життям. Похований на Овдіївському кладовищі Ніжина[363].
Під час служби в зоні АТО почав себе погано почувати, і його одразу відправили до шпиталю міста Артемівськ (Донецька область), звідти наступної доби — до Харківського шпиталю, де він отримував медичну допомогу. Але під час транспортування до Києва Віталій помер. Похований у Стрілецькому Куті[364].
Загинув під містом Горлівка (Донецька область) під час виконання бойового завдання, підірвавшись на прититанковому фугасі. Похований в с. Свірневе[365].
Отримав травми, не сумісні з життям, у результаті підриву вибухового пристрою на розтяжці, поблизу селища Новотошківське (Луганська область), помер у лікарні. Ще один військовослужбовець отримав легкі поранення. 15 липня похований в Ізяславі[366].
01971-09-1616 вересня1971, ЗвенигородкаЧеркаська область. Сержант, військовослужбовець (підрозділ не уточнено). Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року, проходив військову підготовку у навчальних центрах, брав участь в АТО. Залишились батьки, дружина, діти.
Помер від інсульту в лікарні міста Харкова, куди потрапив з передової. Похований на міському цвинтарі Звенигородки[367].
2682
Воробйов Сергій Миколайович (Позивний «Морпєх»)
01966-08-022 серпня1966, ПечиниТростянецький район (Сумська область). Солдат танкової роти полку особливого призначення «Азов»Національної гвардії України. З 1981 до 1983 року навчався в СПТУ в с. Ворожба на тракториста, працював у місцевому господарстві за спеціальністю. 1984 року закінчив курси радіотелеграфістів, був призваний на військову службу у Каспійську флотилію, служив у морській піхоті. З 1989 року працював у Красноярському краї РРФСР у Держліспромгоспі. У 1990-х повернувся на Батьківщину, де працював на різних посадах. Спочатку прийшов до «Азова» як волонтер, займався ремонтом військової техніки. Зарахований на військову службу до полку «Азов» 25 лютого 2015 року. З 30 квітня брав безпосередню участь у бойових діях у зоні проведення АТО.
Помер від пневмонії у Київському шпиталі, захворівши під час виконання службових обов'язків у зоні АТО, відмовився залишати бойові позиції в надії на те, що «застуда» пройде сама по собі. 15 липня бійця провели в останню путь у Києві на Майдані Незалежності. Похований на міському центральному кладовищі Тростянця[368].
Під час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу українсько-російського кордону біля села Болотене (Станично-Луганський районЛуганська область) 5 військовослужбовців підірвалися на вибуховому пристрої з розтяжкою, всі загинули[369].
Під час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу українсько-російського кордону біля села Болотене (Станично-Луганський районЛуганська область) 5 військовослужбовців підірвалися на вибуховому пристрої з розтяжкою, всі загинули[369][370].
Під час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу українсько-російського кордону біля села Болотене (Станично-Луганський районЛуганська область) 5 військовослужбовців підірвалися на вибуховому пристрої з розтяжкою, всі загинули. Похований у рідній Кожухівці[369][371].
Під час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу українсько-російського кордону біля села Болотене (Станично-Луганський районЛуганська область) 5 військовослужбовців підірвалися на вибуховому пристрої з розтяжкою, всі загинули[369][372].
Під час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу українсько-російського кордону біля села Болотене (Станично-Луганський районЛуганська область) 5 військовослужбовців підірвалися на вибуховому пристрої з розтяжкою, всі загинули. Поховали Вадима на Алеї Героїв Центрального кладовища Чернівців[369][373].
01977-02-077 лютого1977, СирницяОвруцький районЖитомирська область. Солдат, гранатометник 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Виріс у багатодітній родині, мама Анатолія виховала 11 дітей. Працював спочатку складальником пиломатеріалів у цеху лісопереробки, згодом — майстром лісу в Сирницькому лісництві ДП «Словечанське лісове господарство». Мобілізований 21 серпня 2014 року. Залишилася мати, брати та сестри.
Загинув у районі міста Артемівськ (Донецька область), — під час мінометного обстрілу опорного пункту міна влучила у бліндаж. Похований на Совському кладовищі Києва[375].
Загинув близько 22-ї години, внаслідок артобстрілу ворогом із САУ позицій українського війська біля с. Линдівське Артемівського району Донецької області[376].
01981-04-2424 квітня1981, Люб'язьЛюбешівський районВолинська область. Проживав в смт Любешів. Старший лейтенант, військовослужбовець 703-го інженерного полку (Самбір). Був єдиним сином у батьків. Працював у відділі освіти Любешівської райдержадміністрації. Призваний за мобілізацією влітку 2014 року, за 4 дні мав бути демобілізований. Залишилися батьки, дружина та дві маленькі доньки.
Загинув унаслідок отримання травми на передовій. Очевидці його загибелі розповіли, що ворог влаштував пастку на дорозі з повалених дерев, і одне з них підім'яло під собою Романа. Похований в селі Люб'язь[377].
9 липня в результаті підриву на міні поблизу міста Маріуполь отримав тяжкі поранення з ампутацією ноги і чисельними пошкодженнями внутрішніх органів, які спричинили постійну інфекцію в організмі. Помер у Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечнікова[379][130].
Під час обстрілу зі стрілецької зброї села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області отримав важкі вогнепальні поранення, від яких помер у лікарні[380].
Загинув на опорному пункті «Шахта» поблизу міста Авдіївка (Донецька область). Під час мінометного обстрілу російськими бойовиками один зі снарядів влучив у бліндаж, внаслідок чого відбулося руйнування перекриття, Сергій загинув під завалами. Похований на місцевому цвинтарі Синевира біля могили свого батька[381].
18 липня, близько 2:00, у Володарському районі (Донецька область), знайшли солдата з вогнепальним пораненням у голову. За попередніми даними, солдат застрелився з автомата Калашникова 09 липня 2015 року[386].
Загинув у бою в Ясинуватському районі (Донецька область). Під час розвідки, група ДУК ПС потрапила під мінометний обстріл, Костянтин залишився прикривати відхід товаришів та евакуацію поранених і підірвався на міні. Тіло воїна у сепаратистів забрали волонтери. Похований в с. Ялтушків[388][130].
В червні 2015 року під час несення служби в районі міста Артемівськ (Донецька область) дістав травму (перелом ребер). Помер під час лікування в лікарні «Феофанія» у м. Київ. Похований в смт Чечельник[389].
Загинув у результаті вибуху гранати в селі Портовське (Першотравневий районДонецька область), у приміщенні по вулиці Леніна. Тіло було знайдено 20 липня, близько 5:00. Кримінальне провадження порушено за попередньою кваліфікацією ч.1 ст.115 КК України (умисне вбивство). Похований в м. Турка[390].
2704
30 років. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ не уточнено).
Приблизно о 13:00, у селі Яцьке (можливо, Яцьківка) Краснолиманський районДонецька область, біля одного з приватних дворів, місцевий житель, який був військовослужбовцем ЗС України, привів гранату в дію. Внаслідок вибуху, він загинув, ще одна людина зазнала поранень[391].
Загинув в зоні АТО, обставини не уточнено. В останній раз виходив на зв'язок з рідними 21 липня. За інформацією військових, 28 липня 2015 року виявлено труп чоловіка у камуфляжній формі. За результатами експертизи ДНК встановлено, що це тіло зниклого Мирослава. Похований 9 вересня 2016 року в с. Підпечери[394].
01986-05-2626 травня1986, Рівне. Мешкав у м. Кам'янець-ПодільськийХмельницька область. Молодший сержант міліції, міліціонер батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Гарпун» ГУМВС України в Київській області. Член «Пласту» з 1993 року, старший пластун, 2009 року був інструктором військово-патріотичного табору «Легіон-12». Випускник Кам'янець-Подільського Національного університету ім. Івана Огієнка за спеціальністю психолог. Учасник команди КВК «Наш Формат». Ведучий молодіжної програми «Шоу Кадрів». Був засновником і солістом групи «Своєрідне», а потім групи «The DenDi», та відомим шоуменом у Кам'янці-Подільському. Активний учасник Революції Гідності, був у складі 15-ї сотні Самооборони Майдану «Вільні люди». На службі в батальйоні перебував з квітня 2015 року. В серпні планував одружитись.
Повертаючись з бойового завдання, підірвався на «розтяжці», отримав численні осколкові поранення кінцівок і тулуба поблизу блокпосту «Шахта», між містами Авдіївка та Ясинувата (Донецька область), внаслідок чого помер під час транспортуваня до військового шпиталю Покровська. Похований на Алеї Слави кладовища міста Кам'янець-Подільський[395][396].
01980-08-055 серпня1980, БориспільКиївська область, мешкав у м. КонотопСумська область. Молодший сержант міліції, міліціонер батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Гарпун» ГУМВС України в Київській області. На службі в батальйоні перебував з грудня 2014 року. Залишилися дружина та двоє дітей.
Загинув у ніч з 23 на 24 липня в смт Станиця Луганська (Луганська область) у результаті осколкового поранення під час обстрілу селища російськими бойовиками з РПГ-26[398].
2711
Савонюк Володимир Євгенович
01977-05-011 травня1977, Львів. Лейтенант, командир взводу ремонтної роти 146-го окремого ремонтно-відновлювального полку, в/ч пп В3948 (Золочів). У зоні АТО перебував два місяці. Залишилася 8-річна донька.
Близько 04:30, у селі Новосергіївка (Покровський район) Донецької області було виявлене тіло міліціонера з вогнепальним пораненням. Обставини загибелі встановлюються[400].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу аеропорту Донецька в результаті підриву на фугасній міні. Разом з Віталієм загинули Доронін Юрій і Цуркан Василь[401]. За повідомленням УМВС України в Донецькій області, троє військовослужбовців загинули близько 07:00 внаслідок ДТП поблизу с. Первомайське (Ясинуватський район)Донецької області. Ще четверо осіб травмовані, усі вони також військові[402].
2714
Доронін Юрій Вікторович
01978-10-2929 жовтня1978, Львів. Солдат 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область). З травня до кінця серпня 2014 р. був добровольцем у батальйоні «Шахтарськ». У лютому 2015 року був мобілізований до ЗС України та з 30 квітня 2015 р. перебував у зоні проведення АТО. Залишилася вагітна дружина та троє дітей: два сини і дочка.
Загинув пізно увечері під містом Горлівка поблизу смт Зайцеве (Донецька область) у результаті підриву на міні військової вантажівки ГАЗ-66. Похований в секторі Героїв АТО Свіштовського кладовища Кременчука[410].
Загинув на блокпосту поблизу міста Мар'їнка (Донецька область), рятуючи життя пораненого під час обстрілу бойового товариша. Похований у Дніпропетровську[411].
Загинув близько 23:30 під час виконання бойового завдання в Артемівському районі (Донецької області). Під час обстрілу з танка противника, не встиг добігти до укриття та отримав мінно-вибухову травму несумісну з життям[412].
01991-04-1717 квітня1991, Андрушки (Попільнянський район), Житомирська область. Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Після закінчення школи вступив до Житомирського автодорожнього технікуму, потім працював оператором БУМу на цукровому заводі ТОВ «Сігнет-Центр». Гравець футбольного клубу «Андрушки»[414]. 2012 року пройшов строкову військову службу. Був мобілізований 8 серпня 2014 року. Залишились дружина та маленький син (1 рік 7 місяців).
Помер у стані коми, не приходячи до тями, у Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова від важких поранень у голову та груди, отриманих у ніч з 22 на 23 липня у бою поблизу міста Горлівка (Донецька область). 31 липня бійця провели в останню путь в Андрушках. Похований на місцевому цвинтарі[415].
01989-02-1515 лютого1989, ОсташівціЗборівський районТернопільська область. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 43-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше — 43-й БТО Дніпропетровської області), в/ч ПП В0829. Був єдиним сином у сім'ї. Батько Володимира давно помер, і мати виховувала його самотужки. Раніше служив за контрактом. Призваний за мобілізацією у квітні 2015 року. Залишилася мати.
Загинув під час виконання бойового завдання із оборони міста Дзержинськ поблизу смт Новгородське (Донецька область). Отримав кульові поранення в ногу, що спричинило артеріальну кровотечу. Смерть настала внаслідок втрати крові[418].
01989-02-1515 лютого1989, РідкаТеофіпольський районХмельницька область. Солдат, командир саперного відділення 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський), в/ч ПП В0259. Навчався у Прикарпатській філії Львівського управління внутрішніх справ в Івано-Франківську. Працював у Теофіпольський райвідділі внутрішніх справ. Був дільничним інспектором в Олійницькій, Волице-Полівській, Лідихівській сільських радах, лейтенант міліції. Призваний за мобілізацією у лютому 2015 року.
29 липня під Маріуполем поблизу смт Талаківка (Донецька область), на встановленій російськими бойовиками міні під час розмінування підірвалися двоє саперів. Дмитро втратив ноги, був прооперований, але наступного дня помер у лікарні міста Маріуполь. Другий боєць — у важкому стані (Ярмолюк Олексій, помер 18 серпня у Київському військовому шпиталі)[419].
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Новолуганське, Артемівський район (Донецька область). Розвідгрупа потрапила у засідку, Олександр був захоплений у полон разом з легендарним майором «Рахманом» Андрієм Гречановим з 81-ї аеромобільної бригади, після звільнення «Рахман» розповів, що Олександр Кирилюк загинув на його очах. Похований 12 серпня у рідному селі[420].
01965-07-2121 липня1965, 50 років, с. ПлотаваАлтайський крайРРФСР. Проживав у м. ВільнянськЗапорізька область. Майор міліції, боєць Полку патрульної служби міліції особливого призначення МВС України «Дніпро-1». Пропрацював в органах внутрішніх справ 16 років, — у кримінальній міліції у справах дітей. Розпочав оперуповноваженим, згодом став начальником відділення КМСД Вільнянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області. 2011 року вийшов на пенсію. З початком війни на сході одним з перших поповнив лави добровольців, у червні 2014 року став командиром взводу запорізького батальйону «Скіф», у лютому 2015 року був відряджений до полку «Дніпро-1». Одружений.
Помер вночі в Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова в результаті поранення ворожим снайпером під час несення служби на передовій у селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Лікарі дев'ять днів боролися за життя Юрія[421]
Рішення Київської міської ради № 455/1319 від 14 травня 2015 року про оформлення земельних ділянок сім'ям загиблих (померлих) киян — учасників АТО, у додатку до рішення 90 імен учасників АТО з вказанням дати смерті. Серед них: Ткач Павло Михайлович, загинув 14.04.2015 р.[428] Потрібна додаткова інформація.
Антонюк Віталій Олександрович, Дніпропетровська область. Солдат, стрілець-санітар, 43-й окремий мотопіхотний батальйон. За даними Книги пам'яті, загинув 3 березня 2015 р. під час виконання бойового завдання на блокпосту біля с. Миколаївка Друга (траса Артемівськ — Горлівка)[429]. Потрібна додаткова інформація.
Палєв Олег Миколайович, 01977-08-022 серпня1977, КоротичХарківський районХарківська область. Загинув 21 травня 2015 року. Був похований на Краснопільському цвинтарі під Дніпропетровськом як невідомий, упізнаний за експертизою ДНК. Перепоховання в смт Коротич Харківської області (розпорядження виконкому Дніпропетровської міськради про перепоховання № 499 від 03.09.2015)[430]. Потрібна додаткова інформація.
Сальников Герман, 1972 р.н., зареєстрований в Донецьку, після окупації переїхав до Києва. Співробітник податкової служби. 15 червня 2015 року потрапив у полон і був розстріляний бойовиками.[431]
Втрати силових структур в тилу під час війни
Яюс Руслан Степанович, 01980-11-1919 листопада1980, Дружне (Красилівський район)Хмельницька область. Старший сержант, старший оператор протитанкового взводу роти вогневої підтримки 23-го ОМПБ «Хортиця»93-ї ОМБр. Виріс у багатодітній родині, де було п'ять дітей. Закінчив Хмельницьке ВПТУ № 25 за фахом електромонтера, регулювальника радіоелектронної апаратури. Строкову армійську службу проходив зв'язківцем в м. Ялта. Працював у ВАТ «Красилівський машинобудівний завод», ТОВ "Завод «Атонмаш», ТОВ «Старокостянтинівцукор». З 25.02.2013 — електромонтером ПрАТ «Антонінське ХПП». Мобілізований 24.03.2014. Служив в районі м. Маріуполь, згодом був переведений у місце постійного базування батальйону. 02015-03-066 березня2015 близько 3:00 надійшло повідомлення, що у казармі на військовому полігоні «Близнюки» під Запоріжжям бійця знайшли мертвим, — з ножовим пораненням грудної клітки, від якого він помер. Похований у с. Дружне[432].
Крук Володимир Анатолійович, 01963-03-1111 березня1963, 51 рік, Пальчинці (Підволочиський район)Тернопільська область. Старшина 1-ї ОТБр. На початку осені 2014 добровольцем пішов на фронт. 02015-03-077 березня2015 відмовило серце, коли після перебування вдома на ротації повертався у розташування військової частини. Похований в с. Пальчинці. Залишилися мати, дружина, діти та внуки[433].
Гунько Сергій Володимирович (позивний «Фантом»), 01966-01-077 січня1966, Полтава. Розвідник розвідгрупи корпусного підпорядкування ДУК ПС. Викладач вищого навчального закладу. Належав до лав Полтавського осередку «Правого сектора». Добровольцем пішов на фронт, воював у першому складі розвідки ДУК ПС. Після травми, отриманої в боях за курган Савур-Могила, вже не зміг повернутися на фронт, але продовжив проводити тренування молодих бійців як інструктор та був громадським активістом на Полтавщині. 02015-03-1010 березня2015 загинув у ДТП під селом Копили (Полтавська область) під час переслідування порушника. Близько 17:00 на блокпосту «Копили» водій автомобіля «Land Rover» проігнорував вимогу про зупинку. Інспектор ДПС сів в автомобіль «Toyota Corolla», в якому перебували двоє активістів Правого сектора, і вони поїхали за порушником. Під час переслідування порушник маневром зіштовхнув автомобіль ПС, чим спричинив зіткнення з вантажівкою МАЗ, що рухалася попереду. Внаслідок ДТП загинули Сергій Гунько та інспектор Олександр Андрійко. Другий боєць ДУК, водій Тойоти, з чисельними травмами потрапив до лікарні. Залишилася дружина, яка входить до організації «Жіноча Січ»[435][436].
Андрійко Олександр Вікторович, 01993-03-022 березня1993, Піщане (Решетилівський район)Полтавська область. Лейтенант міліції, старший інспектор взводу ДПС Державтоінспекції УМВС України в Полтавській області. Чотири роки прослужив в органах внутрішніх справ. У 2014 закінчив Луганський ДУ ВС. Учасник АТО. Під час несення служби на блок-посту під Полтавою двічі затримував автомобілі зі зброєю. ||02015-03-1010 березня2015 загинув у ДТП під селом Копили (Полтавська область) під час переслідування порушника. Близько 17:00 на блокпосту «Копили» водій автомобіля «Land Rover» проігнорував вимогу про зупинку. Інспектор ДПС сів в автомобіль «Toyota Corolla», в якому перебували двоє активістів Правого сектора, і вони поїхали за порушником. Під час переслідування порушник маневром зіштовхнув автомобіль ПС, чим спричинив зіткнення з вантажівкою МАЗ, що рухалася попереду. Внаслідок ДТП загинули інспектор Олександр Андрійко та боєць ПС Сергій Гунько. Другий боєць ПС, водій Тойоти, з чисельними травмами потрапив до лікарні[435][437].
Жиганюк Микола Ярославович, 01990-05-2121 травня1990, ЛуцькВолинська область. Військовослужбовець 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМС ЗСУ, в/ч А2320. З 2013 служив за контрактом в смт Перевальне АР Крим. Під час російської інтервенції та окупації Криму російськими військами не зрадив присязі та продовжив службу Українському Народові. В зоні АТО стояв на обороні міста Маріуполь. Приїхав у відпустку до Луцька, 17 березня мав повертатись на фронт. 02015-03-1313 березня2015, під час відпустки, в Луцьку на вулиці Гордіюка неподалік ТЦ «Глобус» близько 01:00 переходив дорогу та потрапив під колеса автомобіля BMW. Від отриманих травм загинув на місці. Похований в Луцьку[438].
Медведєв Максим Анатолійович, 01983-12-1010 грудня1983, Рівне. Солдат 95-ї ОАеМБр. Служив за контрактом у 55-й бригаді зв'язку, в складі якої виконував завдання в зоні АТО. Після короткого відпочинку повернувся на службу вже добровольцем у порядку часткової мобілізації та був направлений на перепідготовку до 95-ї бригади. Під час перепідготовки на військовому полігоні у Житомирській області помер від серцевого нападу. Похований 24 березня 2015 у с. Мирогоща Дубенського району[441].
Бохонюк Віталій Григорович, 01976-03-1010 березня1976, Маяки (Луцький район)Волинська область. Військовослужбовець ЗСУ. Закінчив ВПТУ № 2 м. Луцька за спеціальністю «Будівництво будівель та споруд» та отримав кваліфікацію «молодший спеціаліст будівельник-технолог». Працював термістом на Луцькому державному підшипниковому заводі, по тому — ковалем на приватному підприємстві. Мобілізований 22.08.2014, брав участь у військових діях на сході, з березня перебував у відпустці на лікуванні. 02015-03-2424 березня2015, під час відпустки, помер від серцевого нападу внаслідок ішемічної хвороби серця. Похований на центральному кладовищі села Маяки. Залишились мати, брат, сестра, дружина[443].
Мусін Андрій Володимирович, 01973-10-3030 жовтня1973, ВільногірськДніпропетровська область. Військовослужбовець 93-ї ОМБр. Мобілізований у березні 2014. Відслужив рік, в зоні АТО воював під Донецьком, мав поранення і контузію. За відбуттям річного терміну служби та за станом здоров'я демобілізований. Помер 02015-03-2828 березня2015 на території військової частини в смт Черкаське (Новомосковський район) Дніпропетровської області. 27 березня поїхав до підписувати документи на демобілізацію, наступного ранку був знайдений мертвим. За офіційною версією, чоловік був у стані алкогольного сп'яніння і порушував громадський порядок. Аби припинити хуліганські дії, його зв'язали, смерть настала внаслідок ішемічної хвороби та зупинки серця. Рідні в цю версію не вірять, і вважають, що його вбили. Відкрито провадження за фактом бездіяльності командування військової частини. Похований у Вільногірську. Залишилися брат, дитина від першого шлюбу[444].
Дудченко Олег Іванович, проживав в смт КотельваПолтавська область. Військовослужбовець 93-ї ОМБр. Мобілізований 02.04.2014. Відслужив рік в зоні АТО. Помер 02015-03-3131 березня2015 через хворобу, при демобілізації з військової частини. Залишилися мати та донька[445].
Роменський Іван, 01993-07-2222 липня1993, Веселий Гай (Новомиколаївський район)Запорізька область. Колишній боєць 37-го ОМПБ93-ї ОМБр. Мобілізований 05.09.2014. У грудні 2014 по ротації пішов у відпустку, але назад до військової частини не повернувся, і був виключений зі складу батальйону. На початку квітня 2015 повісився біля зупинки громадського транспорту в рідному селі Веселий Гай. Похований 4 квітня[446].
Дудка Сергій Миколайович, 01975-01-1818 січня1975, КовельВолинська область. Проживав у м. Луцьк. Військовослужбовець 24-ї ОМБр. Мобілізований 14.03.2015. Помер 02015-04-033 квітня2015 під час лікування у Львівському військово-медичному клінічному центрі. Похований на міському кладовищі Луцька у селі Гаразджа на Алеї почесних поховань[447].
Луць Дмитро Сергійович, 01982-10-077 жовтня1982, ЛуцькВолинська область. Військовослужбовець. Навчався у торговельному технікумі. Працював охоронцем в охоронній фірмі «Арсенал». Призваний за мобілізацією, учасник АТО. За повідомленням Луцької міськради, трагічно загинув, перебуваючи у відпустці. 8 квітня 2015 похований на кладовищі Луцька у мікрорайоні Вишкова[448].
Біянов Олександр Володимирович, 01970-02-2525 лютого1970, мешкав у м. Львів. Старший солдат 15-го ОГПБ (Ужгород) 128-ї ОГПБр. Мобілізований у серпні 2014, з 3 жовтня був на передовій, захищав Дебальцеве. На початку березня 2015 прибув з ротації у військову частину за місцем служби. 02015-04-077 квітня2015 помер від наслідків пневмонії, на яку захворів під час служби в зоні АТО. 6 квітня на Оріховському полігоні військовому стало зле, о 15:00 його оглянули у медроті, зробили рентген та направили на огляд до фтизіатра. О 17:25 Олександр повернувся до медроти, о 6-й ранку його знайшли мертвим під час обходу. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. Залишилась дружина[449].
Невідничий Юрій Олександрович, 01970-08-3131 серпня1970, КременчукПолтавська область. Сержант, водій БМП 30-ї ОМБр. Закінчив кременчуцьке СПТУ № 19 за фахом монтажника-зварювальника. Проходив строкову службу в групі радянських військ у НДР. Мобілізований 14.08.2014 як доброволець. Учасник АТО, вийшов живим з оточення під Дебальцеве. Приїхав додому у Кременчук в короткотермінову відпустку. 02015-04-1414 квітня2015 тіло бійця було знайдено в його власній квартирі, причина смерті — відрив тромбу, серцево-судинна недостатність. Похований в секторі загиблих Героїв АТО Свіштовського кладовища Кременчука. Залишилися дружина, донька і син[450].
Цигикал Олексій Миколайович|| 01976-12-1010 грудня1976, Володимир-ВолинськийВолинська область. Підполковник, командир бригадної артилерійської групи — заступник командира 14-ї ОМБр. 16.04.2015 на автодорозі Городище—Рівне—Старокостянтинів поблизу с. Великий Житин (Рівненська область) близько 23:00 автомобіль Mitsubishi Pajero Sport, в якому троє військових повертались на Рівненський полігон, зіткнувся з а/м Nissan Maxima. Підполковник Цигикал помер 02015-04-1717 квітня2015 у лікарні м. Рівне від травм, отриманих в результаті ДТП. Залишився 15-річний син[451].
Нужний Дмитро Олександрович, 01972-12-1414 грудня1972, Куйбишев (Новосибірська область)РРФСР. З 1978 проживав у м. БучаКиївська область. Солдат, водій транспортного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічнї роти групи інженерного забезпечення 54-ї ОМБр. Вся рідня з боку як матері, так і батька служила в армії. Художник, малюнками Дмитра Нужного ілюстровані збірки бучанських поетів-аматорів. Мобілізований 10.02.2015 як доброволець. Перевозив вантажі та особовий склад в зоні АТО. Прямував до військової частини на схід, та по дорозі 02015-04-1919 квітня2015 загинув внаслідок травми черевної порожнини з розривом брижевої артерії. Залишилися мати, сестра, наречена[452].
Петрук Сергій Григорович, 01967-07-1515 липня1967, ЛюбомльВолинська область. Капітан, військовослужбовець Луцького прикордонного загонуДПСУ. Мобілізований в серпні 2014, ніс службу на різних ділянках кордону. Нещодавно повернувся із зони АТО в Донецькій області і проходив службу в Луцькому прикордонному загоні. Помер 02015-04-2828 квітня2015 на Волині від хвороби серця[454].
Самойленко Сергій Михайлович, 01994-03-011 березня1994, Токмацький районЗапорізька область. Солдат строкової служби, оператор-електрик 55-ї ОАБр. Призваний на строкову військову службу 13.11.2014 Токмацьким ОРВК. Залишалося кілька днів до демобілізації. Загинув 02015-05-066 травня2015 під час передислокації під Запоріжжям. О 15:30 поблизу с. Лежине Запорізького району, на польовій дорозі в напрямку Новооленівки, водій МТ-ЛБ не витримав безпечну дистанцію та скоїв зіткнення з гарматою, що буксирувалася попереду, внаслідок чого від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці[455].
Бабух Василь Манолійович, 01971-01-2121 січня1971, Вікно (Заставнівський район)Чернівецька область. Солдат 24-ї ОМБр. Пішов добровольцем на фронт у серпні 2014, був поранений. Неодружений, залишилися батьки та сестра. Приїхав з фронту додому, скаржився на біль у грудях. Лікувався у Львівському шпиталі. Повернувшись до військової частини у Яворові (Львівська область), через кілька днів сказав, що йому пече у грудях. 02015-05-1111 травня2015 помер від обширного інфаркту, сидячи на ліжку. Похований у с. Вікно[456].
Іванов Олександр, 019881988, Одеса. Проживав у м. ЕнергодарЗапорізька область. Військовослужбовець 37-го ОМПБ «Запоріжжя»93-ї ОМБр. Мобілізований 06.09.2014. З 24 жовтня по 28 грудня служив у районі Авдіївки, після чого відбув на ротацію, але назад до військової частини не повернувся. Загинув 02015-05-1111 травня2015 близько 14:20 в Енергодарі від вибуху ручної гранати біля багатоповерхового будинку № 4 на вулиці Юності. Опергрупа міліції, що приїхала на виклик, виявила під будинком чоловіка з рваними ранами тіла, від яких він помер на місці[457].
Кашапов Артур Маратович (позивний «Кило»), 01987-10-1919 жовтня1987, Миколаїв. Майор, заступник командира 1-го батальйону з бойової підготовки 79-ї ОАеМБр. Випускник ОІСВ. В зоні АТО був із самого початку, в березні 2014 виїхав на кордон з окупованим Кримом, потім пройшов боях за Слов'янськ, Дякове на кордоні з РФ, в аеропорту Донецька, в Логвинове під Дебальцевим. 26.02.2015 року нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Із 13 місяців на фронті лише 57 днів був удома.[458]. Загинув увечері 02015-05-1414 травня2015 в ДТП у Миколаєві на проспекті Героїв Сталінграда біля повороту на Інгульський міст — у недозволеному для руху місці шлях автомобілю Артура перетнув велосипедист; уникаючи наїзду, водій виїхав на зустрічну смугу, де зіткнувся з КамАЗом; машину відкинуло на стовп; військовослужбовець загинув на місці. Артур повертався додому із зони АТО — напередодні в нього померла 8-місячна донька; батько їхав на поховання. Похований на Миколаївському Центральному міському кладовище біля села Мішково-Погорілове. Залишилась дружина[459].
Сокол Юрій Вікторович, 01988-12-099 грудня1988, ЛюдиньДубровицький районРівненська область. Солдат 3-ї Харківської БрОПрНГУ. Деякий час їздив на заробітки у Київ та Харків. 2013 року працював у Людині на заводі «Торф Ленд Україна». Мобілізований 28.08.2014. Ніс службу на блокпосту в Запорізькій області. З 16.11.2014 по 05.01.2015 служив біля с. Кримське на Луганщині. Загинув (помер) 02015-06-1515 червня2015 (за повідомленням у соцмережах, загинув у зоні АТО). З 10 червня не виходив на зв'язок із рідними, батьки поїхали до нього у військову частину в Харків, і дізналися, що Юрія немає в живих. Був єдиним сином у батьків[461].
Трощилов Сергій Юрійович, 01987-01-1010 січня1987, Львів. Військовослужбовець роти снайперів 25-ї ОПДБр. Учасник АТО, на фронт пішов добровольцем. Приїхав із зони АТО до Львова у відпустку. З друзями пішов до нічного клубу «888», у ніч на 02015-06-2222 червня2015, вийшов на двір поговорити зі знайомими охоронцями клубу, — що між ними сталося достеменно невідомо. Сергія чи вдарили, чи штовхнули, він впав і вдарився потилицею о бордюр. Після цієї сутички повернувся у приміщення клубу, скаржився, що болить голова. Близько 3:30 на таксі приїхав додому і ліг спати. Коли мати зайшла до нього о 13:20, він вже не дихав[462].
Маляров Борис Анатолійович, 01985-08-088 серпня1985, Кривий РігДніпропетровська область. Старший лейтенант, командир взводу 4-ї роти 2-го танкового батальйону 17-ї ОТБр. Мобілізований у липні 2014. Був також і волонтером, ініціював відкриття цеху з пошиву військової форми, яка не горить. У січні 2015 в зоні АТО переніс інфаркт, але після лікування у лікарні Маріуполя був визнаний комісією частково придатним до військової служби і повернувся на фронт. Помер 02015-06-3030 червня2015 у лікарні м. Кривий Ріг після другого інфаркту. Похований у Кривому Розі. Залишилася дружина та 4 дітей, двоє з яких неповнолітні[463].
Латаєв Максим Володимирович, 01979-11-2020 листопада1979, Кропивницький. Майор, заступник командира батальйону 3-го ОПСпП. Виріс у сім'ї кадрового офіцера, ветерана-«афганця». Мобілізований восени 2014, учасник АТО. У червні 2015 отримав коротку відпустку, під час якої планував одружитися. Загинув 02015-07-033 липня2015 в результаті ДТП поблизу села Пішки (Корсунь-Шевченківський районЧеркаська область). Перебував у відпустці та повертався рейсовою маршруткою з Києва до Кропивницького. Водій маршрутки Mercedes Vito виїхав на зустрічну смугу та зіштовхнувся з вантажівкою Scania. Семеро пасажирів травмовано, Максим загинув. Залишилися мати і наречена[464].
Устимук Василь Васильович, 01993-02-2626 лютого1993, Зелена (Ковельський район)Волинська область. Солдат строкової служби 14-ї ОМБр. Закінчив Рівненський автотранспортний технікум, мріяв працювати за спеціальністю далекобійником. Грав за волейбольну команду, захоплювався риболовлею. Склав присягу у травні 2015. 29 червня 2015, у м. Каховка (Херсонська область), під час виконання обов'язків у складі варти із супроводження військового вантажу, отримав важке кульове поранення. Попередня версія: необережне поводження зі зброєю (самого солдата, чи когось з його співслужбовців — не уточнено). Помер 02015-07-077 липня2015 у ВМКЦ Південного регіону в м. Одеса. Залишились батьки[466].
Савіцький Віталій Юрійович, 01977-12-2525 грудня1977, ВерховинаІвано-Франківська область. Військовослужбовець 2-го батальйону НГУ. Мобілізований 01.09.2014. Помер орієнтовно 02015-07-1111 липня2015, в офіційних повідомлення місце й обставини не уточнено. Залишилося троє малолітніх дітей[467]. Прим. З неофіційних джерел: був збитий автомобілем в Києві. Кілька місяців лежав у комі, але не вижив[468].
Плужник Володимир Петрович, 01980-11-2727 листопада1980, Верхня ЛаннаКарлівський районПолтавська область. Молодший сержант, механік-водій танку 9-го ПОПНГУ (в/ч 3029, «Гепард»). Мобілізований у серпні 2014. Ніс службу в зоні АТО у Донецькій області. Після демобілізації вирішив продовжити службу за контрактом. Загинув в результаті нещасного випадку поза зоною бойових дій. Похований 14 липня 2015 у Верхній Ланні. Залишилися батьки, брат[469].
Павлюк Сергій Олегович, 01986-03-2424 березня1986, Вінниця. Старший солдат 40-го полкуНГУ (в/ч 3008). Працював на кондитерській фабриці. Мобілізований у серпні 2014, ніс службу в районі траси «Бахмутка» на Луганщині (зокрема, на 32-му блокпості). Був поранений, після лікування у шпиталі повернувся на передову. Загинув 02015-07-1212 липня2015 в результаті ДТП. Близько 19:00 на 156-му кілометрі автодороги «Київ-Харків», у межах міста Пирятин (Полтавська область), водій легковика спробував вклинитися у колону з 40 військових автомобілів, внаслідок чого відбулося зіткнення з автобусом «БАЗ», у якому вінницькі нацгвардійці поверталися із зони АТО. Автобус відкинуло вправо, і він вдарилася у рефрижератор. Удар прийшовся в те місце, де сидів Сергій, він загинув на місці, ще 6 бійців отримали тілесні ушкодження. Залишилася дружина та 5-місячний син[470].
Вовкотруб Ярослав Юрійович, 01985-08-3030 серпня1985, СосниЛітинський районВінницька область. Військовослужбовець гранатометного взводу АГС батальйону оперативного призначення 40-го полкуНГУ (в/ч 3008). Мобілізований у серпні 2014, майже рік ніс службу в зоні АТО. Приїхав додому на ротацію, загинув 02015-07-1515 липня2015 у с. Сосни від удару електричного струму, коли ремонтував проводку біля дому матері. Похований в рідному селі Сосни. Залишилися мати та дружина на 8-му місяці вагітності[471].
Корнелюк Василь Іванович ||01973-08-2525 серпня1973, МлиновеРатнівський районВолинська область. Військовослужбовець 45-го ОМПБ59-ї ОМПБр. Призваний за мобілізацією до навчального центру в Чугуєві, ніс службу на аеродромі. Під час несення варти з охорони аеродрому в м. Чугуєві (Харківська область), потрапив до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону у Харкові, де помер 02015-07-1616 липня2015 у результаті зупинки серця. Дружина Василя померла ще до його мобілізації, залишилася 15-річна донька[472].
Євтушенко Олег Володимирович, 01975-07-2121 липня1975, Кам'янськеДніпропетровська область. Демобілізований учасник АТО. Працював у ПАТ «Дніпровський меткомбінат імені Дзержинського» розливальником сталі в конвертерному цеху. Мобілізований навесні 2014, ніс службу в зоні АТО. Після демобілізації у квітні 2015 повернувся на роботу на «ДМКД». Помер вдома 02015-05-1010 травня2015, — зупинилося серце. Похований на Алеї Слави військового кладовища Соцміста у Кам'янському[474].
Салогуб Віталій Андрійович, 01982-07-2424 липня1982, КобелякиПолтавська область. Демобілізований учасник АТО. Солдат, стрілець 93-ї ОМБр. Мобілізований у квітні 2014, після навчальної підготовки воював у с-щі Піски, в районі Донецького аеропорту. Демобілізований наприкінці березня 2015. Під час проходження військової служби в зоні АТО почав тяжко хворіти, з листопада 2014 постійно лікувався. Останнім часом перебував на стаціонарному лікуванні у Кобеляцькій ЦРЛ. Помер 02015-05-1414 травня2015 від тромбозу легеневої артерії. Залишилися дружина та двоє малолітніх дітей[475].
Шурін Олександр Миколайович, 01986-04-033 квітня1986, Чернігів. Демобілізований учасник АТО. Кулеметник 13-го ОМПБ «Чернігів-1». Служив за мобілізацією з квітня 2014 по квітень 2015. Помер в лікарні 02015-05-2020 травня2015 внаслідок хвороби. Похований в Чернігові[476].
Борейко Олег Петрович, 01974-06-022 червня1974, Зазим'яБроварський районКиївська область. Демобілізований учасник АТО. Сержант, військовослужбовець 72-ї ОМБр. Працював слюсарем у школі. Мобілізований в лютому 2014, пройшов бої в прикордонній зоні (сектор «Д»), в районі пункту пропуску «Ізварине», Савур-Могили. Після року служби був демобілізований. Під час бойових дій в зоні АТО отримав дві контузії. Після демобілізації його перевели з військового госпіталю у районну лікарню. Олега постійно мучив біль, він весь час був на лікарняному, додому приїздив лише на вихідні, а 02015-06-2222 червня2015 помер[477].
Рогожан Федор Федорович, 01979-09-1313 вересня1979, РахівЗакарпатська область. Демобілізований учасник АТО. Старшина 4-го ОМПБ «Закарпаття»128-ї ОГПБр. Працював вчителем предмета «Захист Вітчизни» в Рахівській ЗОШ № 1. Рік відслужив у зоні АТО, брав участь у боях за Слов'янськ, Краматорськ, Бахмут. Помер вже після демобілізації, 02015-07-2020 липня2015, — відірвався тромб. Залишились мати, дружина та двоє неповнолітніх дітей, донька і син[478].
Бабич Ярослав Леонідович (позивний «Балканець»/«Ярл»), 01976-03-2525 березня1976, БучаКиївська область. Начальник юридичного відділу ОЗСпП НГУ «Азов», заступник керівника та керівник секретаріату Штабу Цивільного Корпусу «Азова». 1998 року закінчив КНУ ім. Т. Г. Шевченка за спеціалізацією «Військовий юрист». Працював за фахом у ЗС України, отримав військове звання старшого лейтенанта. Коли залишив лави армії, розпочав власну юридичну практику, був відомим юристом і адвокатом, директором юридичного департаменту ПрАТ «ІТТ-інвест». Націоналіст, голова рідновірської общини «Перунова Рать». Активний учасник Революції Гідності, очолив юридичний напрямок створеного на Майдані руху «Правий Сектор» та увійшов до Ради Майдану. Під час війни очолив навчально-мобілізаційний центр батальйону «Азов», а пізніше — юридичну службу. Допомагав у розбудові волонтерської служби полку «Азов», займався питаннями соціального захисту бійців АТО, статусу добровольців[479]. На виборах до Верховної Ради України балотувався під номером 86 за списком «Народного фронту»[480]. Був помічником на громадських засадах народного депутата Андрія Білецького. Під час Широкинської наступальної операції «Азова» організовував евакуацію цивільного населення та поранених бійців. 26 липня 2015 тіло Ярослава було знайдене повішеним за місцем проживання у місті Буча (Київська область). За попередніми даними, чоловік покінчив життя самогубством через повішення 02015-07-2525 липня2015, ознак насильницької смерті на його тілі не виявлено. За даним фактом порушено кримінальне впровадження за ч.1 ст.115 («Умисне вбивство») ККУ. Побратими Ярослава у версію із самогубством не вірять. 31 липня пройшло прощання на Старокиївській горі у Києві, похорон було відкладено через проведення слідства. Залишилася дружина та троє дітей, — дві доньки і син[481].
.png)
.png)
.jpg)
