Географія Узбекистану

Географія Узбекистану
Географія Узбекистану
	Географічне положення Узбекистану
Географічне положення
Континент	Азія
Регіон	Центральна Азія
Координати	41°00′ пн. ш. 64°00′ сх. д. / 41.000° пн. ш. 64.000° сх. д.
Територія
Площа	447 400 км² (57-ме)
• суходіл	90 %
• води	10 %
Морське узбережжя	0 км
Державний кордон	6893 км
Рельєф
Тип	рівнинний (захід), ; гірський (схід)
Найвища точка	гора Хазрет-Султан (4643 м)
Найнижча точка	озеро Сарикамиш (-110 м)
Клімат
Тип	помірний,; субтропічний
Внутрішні води
Найдовша річка	Амудар'я (2540 км)
Найбільше озеро	Озеро Айдаркуль (3700 км² км²)
Інше
Природні ресурси	вуглеводні, кам'яне вугілля, золото, уранові руди, срібло, руди кольорових металів
Стихійні лиха	землетруси
Екологічні проблеми	забруднення вод, спустелювання, катастрофа Аральського моря

Узбекистан — центральноазійська країна, що знаходиться в глибині континенту і не має виходу до вод Світового океану . Загальна площа країни 447 400 км² (57-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 425 400 км², а на поверхню внутрішніх вод — 22 тис. км²^[1]. Площа країни приблизно дорівнює ⅔ площі України, трохи більша за площу Каліфорнії.

Назва

Офіційна назва — Республіка Узбекистан, Узбекистан (узб. O'zbekiston Respublikasi, O'zbekiston)^[2]. Назва країни походить від етноніма узбеки та перського слова «стан», що означає земля, край, країна, тобто Земля узбеків^[3]. Походження етноніму узбек залишається спірним. За однією версією, це епонім від імені хана Узбека^[4]. За іншою, це ім'я означає незалежний або пан сам по собі, від «оз» — сам і «бек/бай/бег» — дворянський титул. За третьою теорією «уз» виводиться від етноніму тюрків-огузів і слова бей, тобто угузбей — пан огузів^[3].

Історія дослідження території

Географічне положення

Узбекистан — центральноазійська країна, що межує з п'ятьма іншими країнами: на сході — з Киргизстаном (спільний кордон — 1314 км), Таджикистаном (1312 км), на півдні — з Афганістаном (144 км), на півночі — з Казахстаном (2330 км), на південному заході — з Туркменістаном (1793 км)^[1]. Загальна довжина державного кордону — 6893 км^[1]. Узбекистан має 4 анклави в Ферганській долині, відділених від основної території територією Киргизстану^[5]. На території Узбекистану знаходяться анклави Таджикистану (Сарвак) і Киргизстану (Барак)^[5].

Карта Узбекистану від ООН (англ.)
Порівняння розмірів території Узбекистану та США
Узбекистан межує лише з країнами, що не мають виходу до моря

Країна не має виходу до вод Світового океану^[5]^[6]. Це єдина країна в світі, якщо не рахувати європейську мікродержаву Ліхтенштейн, що оточена з усіх сторін країнами, що теж не мають виходу до моря, тобто така собі суходільна країна другого порядку^[5]. Довжина узбережжя внутрішнього висихаючого Аральського моря 420 км^[1].

Крайні пункти

Докладніше: Крайні точки Узбекистану

Час

Докладніше: Час в Узбекистані

Час в Узбекистані: UTC+5 (+3 години різниці часу з Києвом)^[7].

Геологія

Докладніше: Геологія Узбекистану

Див. також: Гідрогеологія Узбекистану

Корисні копалини

Докладніше: Корисні копалини Узбекистану

Надра Узбекистану багаті на ряд корисних копалин: природний газ, нафту, кам'яне вугілля, золото, уранові руди, срібло, мідь, свинець, цинк, вольфрам, молібден^[8].

Сейсмічність

Докладніше: Сейсмічність Узбекистану

Вулканізм

Див. також: Вулкани Узбекистану

Рельєф

Докладніше: Рельєф Узбекистану

Середні висоти — дані відсутні; найнижча точка — уріз води озера Сарикамиш, яке може пересихати (-110 м); найвища точка — гора Хазрат-Султан (4643 м). Більша частина Узбекистану розташована у межах Туранської низовини, значну частину якої займає пустеля Кизилкум. На півн.-сході і півдні передгір'я і відроги Тянь-Шаню та Гіссаро-Алаю (висоти до 4643 м). Між ними розташовані міжгірські западини: Ферганська, Зеравшанська, Чирчик-Ангренська та ін. Висота хребтів понад 4000 м.

Рельєф Узбекистану
Гіпсометрична карта Узбекистану
Супутниковий знімок поверхні країни
Карта країни (англ.)

Гісарський хребет
Плато Устюрт

Клімат

Докладніше: Клімат Узбекистану

Більша частина території Узбекистану лежить у помірному кліматичному поясі континентального типу, південна — у субтропічному^[9]. На півночі превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос^[10]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Розподіл атмосферних опадів зменшується з півночі на південь можливе випадіння снігу. На півдні влітку переважають тропічні повітряні маси зі спекотною посушливою погодою, взимку — помірні, що приносять прохолоду^[10].

Сонячна радіація (англ.)

Сонячна радіація (англ.)
Кліматична карта Узбекистану (за Кеппеном)
Узбекистан узимку 2003 року з космосу

Узбекистан є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[11].

Внутрішні води

Докладніше: Гідрографія Узбекистану

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 48,87 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 42,15 тис. км² зрошуваних земель^[1].

Гідрографічна мережа Узбекистану

Гідрографічна мережа Узбекистану
Будівництво мосту через Амудар'ю

Річки

Докладніше: Річки Узбекистану

Річки країни належать безстічним областям Центральної Азії — басейни Амудар'ї та Сирдар'ї. Найдовші річки: Сирдар'я, Амудар'я, Нарин, судноплавна тільки Амудар'я.

Озера

Докладніше: Озера Узбекистану

Єдине велике озеро в Узбекистані — солоне Аральське море, розташоване на північному заході країни на кордоні з Казахстаном. Площа Аральського моря в 1980-1990-х роках сильно скоротилася, оскільки більша частина води річок, які в нього впадають, використовується для зрошування земель. До 1998 берегова лінія Аральського моря відступила місцями на 80 км, а саме море розпалося на три окремих водоймища. На сьогодні можна говорити про Аральське море як колишнє.

Висихання Аральського моря впродовж 1960-2014 років
Висихання Аральського моря впродовж 1989-2008 років
Дно колишнього Аральського моря
Колишній порт Муйнак
Чарвацьке водосховище

Льодовики

Докладніше: Льодовики Узбекистану

Ґрунтові води

Ґрунти

Докладніше: Ґрунти Узбекистану

Рослинність

Докладніше: Флора Узбекистану

Земельні ресурси Узбекистану (оцінка 2011 року):

придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 62,6 %,
- орні землі — 10,1 %,
- багаторічні насадження — 0,8 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 51,7 %;
землі, зайняті лісами і чагарниками — 7,7 %;
інше — 29,7 %^[1].

Див. також: Ліси Узбекистану

Тваринний світ

Докладніше: Фауна Узбекистану

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Голарктичної області, рівнинні пустельні території заходу — до Ірано-Турецької провінції Середземноморської підобласті, гори сходу — до Нагірно-Азійської провінції Центральноазійської підобласті^[10].

Див. також: Ссавці Узбекистану, Птахи Узбекистану та Риби Узбекистану

Охорона природи

Докладніше: Природно-заповідний фонд Узбекистану

Узбекистан є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[12],
Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
Монреальського протоколу з охорони озонового шару^[1].

.

Стихійні лиха та екологічні проблеми

Докладніше: Екологія Узбекистану

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: потенційні несприятливі метеорологічні умови; можливі землетруси^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

промислове забруднення у великих містах;
забор води на потреби вирощування бавовнику з Амудар'ї призвів до пересихання Аральського моря і найбільшої екологічної катастрофи Середньої Азії: колапс риболовлі, донна сіль разом з накопиченими пестицидами розноситься вітрами на великі відстані, спричинюючі проблеми зі здров'ям у населення;
спустелювання;
забруднення вод промисловими стоками і сільськогосподарськими хімікатами, що призводить до масових захворювань;
засолення ґрунтів;
забруднення ґрунтів радіонуклідами, хімікатами, пестицидами (ДДТ).

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Узбекистану можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. також: Екорегіони Узбекистану

Див. також

Центральна Азія

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Uzbekistan, Geography. Factbook.
↑ Котляков В. М., 2006.
↑ ^а ^б Поспелов Е. М., 2005.
↑ (англ.) Calum MacLeod, Bradley Mayhew. Uzbekistan. Golden Road to Samarkand. — — С. 31.
↑ ^а ^б ^в ^г Атлас світу, 2005.
↑ Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 24 December. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
↑ Узбекистан // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
↑ ^а ^б ^в ФГАМ, 1964.
↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
↑ Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література

Українською

Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
Узбекистан // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

(англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською

(рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
(рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
(рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
(рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
(рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М. : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
(рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
(рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
(рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
(рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
(рос.) Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б. Ледники. — М. : Мысль, 1989. — 448 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00315-1.
(рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
(рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
(рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
(рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
(рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
(рос.) Узбекистан // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
(рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
(рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.