Був благочестивим і миролюбним монахом, який не мав особливих амбіцій щодо проведення хрестових походів і переслідування єресей. Дотримувався нейтрального курсу щодо політичних груп Риму. У травні 1289 року коронував короля Неаполя та Сицилії Карла II (1285—1309) після того, як він визнав папу сюзереном. У лютому 1291 року уклав договір між королем АрагонуАльфонсо III (1285—91) і королем ФранціїФіліпом IV (1285—1314) з метою вигнання короля АрагонуХайме II (1285—1296) з Сицилії. Втрата Аккри у 1291 році змусила Миколая IV відновити спроби організації хрестового походу. Він послав місіонерів працювати серед болгар, ефіопів, татар та китайців.
Видав важливий акт 18 липня 1289 року, який гарантував кардиналам половину усіх грошових надходжень святого престолу. Помер у палаці, який збудував позаду базиліки св. Марії Маджоре. Продовжував профранцузьку політику свого попередника папи Мартина IV.