Населення Італії. Чисельність населення країни 2020 року становила 60 461 826 осіб (23-те місце у світі)[1]. Чисельність італійців стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 8,74 ‰ (213-те місце у світі), смертність — 10,19 ‰ (40-ве місце у світі), природний приріст — 0,27 % (177-ме місце у світі) .
Населення Італії збільшилося майже удвічі протягом двадцятого століття, але модель зростання була вкрай нерівномірною через великомасштабну внутрішню міграцію з сільських районів Півдня в промислові міста Півночі, явище, яке відбулося внаслідок італійського економічного дива у 1950-1960 роки. Висока народжуваність зберігалася до 1970-х років, після чого вона почала різко знижуватися, що призвело до швидкого старіння населення. Наприкінці 2000-х, кожен п'ятий італієць був старше 65 років[2]. Тим не менш, внаслідок масової імміграції за останні два десятиліття минулого століття, в останні роки Італія пережила значне зростання народжуваності[3].
Відтворення
Народжуваність у Італії, за оцінкою на 2024 рік, дорівнює 7,1 ‰ (222-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності за оцінкою на 2024 рік становить 1,26 дитини на одну жінку (219-ме місце у світі)[1][4]. Сумарний коефіцієнт народжуваності піднявся з рекордно низького рівня 1,18 дитини на одну жінку 1995 року до 1,41 дитини 2008 року і, як очікується, сягне 1,6 дитини на одну жінку 2030 року[5]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 31,4 року (оцінка на 2020 рік)[1].
Смертність у Італії за оцінкою на 2024 рік становить 11,2 ‰ (22-ге місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні за оцінкою на 2024 рік становить -0,08 % (201-ше місце у світі)[1].
Вікова структура
Середній вік населення Італії становить 48,4 років (5-те місце у світі): для чоловіків — 47,4, для жінок — 49,4 років[1]. Очікувана середня тривалість життя 2024 року становить 83 роки (19-те місце у світі), для чоловіків — 80,7 років, для жінок — 85,5 років[1].
діти віком до 14 років — 13,73 % (4 340 380 чоловіків, 4 154 737 жінок);
молодь віком 15-24 роки — 9,79 % (3 035 586 чоловіків, 3 020 584 жінки);
дорослі віком 25-54 роки — 42,74 % (13 063 733 чоловіка, 13 375 975 жінок);
особи передпохилого віку (55-64 роки) — 12,54 % (3 756 546 чоловіків, 3 997 190 жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 21,2 % (5 626 752 чоловіка, 7 483 637 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 3,6; коефіцієнт розлучуваності — 0,9; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 25 (дані за 2010 рік)[6]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 34,2 року, жінки — 31,3 року, загалом — 32,8 року (дані за 2014 рік)[7].
Розселення
Густота населення країни 2015 року становила 203,3 особи/км² (65-те місце у світі)[1]. Густота населення Італії вища, ніж у більшості західних європейських країн. Однак розподіл населення дуже нерівномірний. У розміщенні населення Італії можна виділити основну диспропорцію: здебільшого міська індустріальна північ і здебільшого сільський аграрний південь. Уздовж усього морського узбережжя країни розміщуються великі портові міста і невеличкі приморські містечка (Адріатичне узбережжя). Значна густота розміщення населення відзначається навколо найбільших агломерацій: Рим, Мілан, Неаполь. Майже половина населення країни розміщується на Паданській рівнині. Такі великі регіони, як Альпи та Апенніни, плато Базиліката і острів Сардинія дуже малонаселені.
Італія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 69 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,39 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].
Головні міста держави: Рим (столиця) — 3,718 млн осіб, Мілан — 3,099 млн осіб, Неаполь — 2,202 млн осіб, Турин — 1,765 млн осіб, Палермо — 853,0 тис. осіб, Бергамо — 840,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].
Річний рівень імміграції 2015 року становив 4,1 ‰ (30-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Після століть чистої еміграції, від 1980-х Італія переживає великомасштабну імміграцію вперше в сучасній історії. За даними італійського уряду, на січень 2011 року налічувалося 4 570 317 іноземців, що проживали в Італії[8].
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: християнство (переважно римо-католицтво, невеликі громади Свідків Єгови, протестанти) — 80 %, іслам — до 1 млн, атеїсти і агностики — 20 % (станом на 2015 рік)[1]. Італія не має офіційної релігії. 1984 року перегляд Латеранської угоди скасував католицизм як офіційну державну релігію, визнаючи її важливу роль, яку вона відіграє в італійському суспільстві.
Рівень письменності 2015 року становив 99,2 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,4 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок[1].
Державні витрати на освіту становлять 4,1 % ВВП країни, станом на 2011 рік (93-тє місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 16 років, для хлопців — до 16 років, для дівчат — до 17 років (станом на 2013 рік).
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,76 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,4 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 9,2 % ВВП країни (33-тє місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 3,29 ‰ (212-те місце у світі); хлопчиків — 3,49 ‰, дівчаток — 3,08 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 4 випадків на 100 тис. народжень (180-те місце у світі)[1].
2013 року було зареєстровано 122,0 тис. хворих на СНІД (39-те місце у світі), це 0,28 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (85-те місце у світі)[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 23,7 % (97-ме місце у світі)[1].
Санітарія
Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 99,5 %, в сільській місцевості — 99,6 %, загалом по країні — 99,5 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2008 рік, дорівнює 45,41 км³ на рік, або 789,8 тонни на одного мешканця на рік: з яких 24 % припадає на побутові, 43 % — на промислові, 34 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне положення
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 56,5 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 21,5 %; частка осіб похилого віку — 35,1 %, або 2,9 потенційно працездатного на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2012 року перебувало 29,9 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 2,3 %, верхній дециль — 26,8 % (станом на 2000 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 40,559 млн унікальних інтернет-користувачів (18-те місце у світі), що становило 65,6 % загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 25,54 млн осіб (27-ме місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 3,9 %; промисловість і будівництво — 28,3 %; сфера послуг — 67,8 % (станом на 2011 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 12,2 % працездатного населення, 2014 року — 12,7 % (136-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 42,7 %, серед юнаків — 41,3 %, серед дівчат — 44,7 % (17-те місце у світі)[1].
↑Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
(рос.)Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
(рос.)Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.